Зірки смерті

Аббат Море – французький астроном, звертає увагу всіх дипломатів на 1936 і 1937 роки. У ці роки, він говорить, спостерігатиметься сильне наростання і діяльність сонячних плям. Астроном нагадує, що періоди посиленої діяльності сонячних плям часто співпадали із війнами і різними громадськими сум’яттями.

«У періоди найменшої діяльності сонячних плям на Землі зазвичай спостерігалися мирні часи, тоді як максимальна діяльність цих плям, очевидно, викликає нервове збудження, яке залучає народи до зла і дикої боротьби», – говорить Аббат. «Якщо сонячна діяльність збільшує різні магнетичні відхилення, то серед наслідків розвивається також і дивний лихоманковий стан, який епідемічно опановує людство. Іноді такий нервозний стан починається трохи раніше максимуму, як це сталося при світовій війні в 1914 році».

«Чи наближається інша війна – це невідомо, але я нагадую, що, згідно зі статистикою, яка покриває чимало століть, роки 1936-ий і 1937-ий  мають вважатися особливо небезпечними».

Отже, до усіх різноманітних числень, що стосуються 1936 року, додається ще одне. У багатьох країнах із найрізноманітніших причин люди звертають свою увагу на 1936 рік. Звичайно, важко сказати, чи буде цей рік вже показником у грубо земному значенні, чи  він закладе наслідок найближчого часу. Адже так часто вирішальна подія вже десь звершилася, а в той же час в інших місцях люди вже впали у відчай щодо її відсутності. Дещо подібне спостерігалося в години очікування перемир’я Великої війни. Очікувана хвилина пройшла, ніби нічого не відбулося, люди ще горювали, але в той же час перемир’я вже було вирішене, та тільки не було оголошене привселюдно.

Отже, до всіляких суджень про знаменне значення 1936 року французький астроном додав і своє досвідчене слово. У той же час за океаном відбувалися також дуже значні судження про так звані «зірки смерті».

На черговому засіданні Смітсонівського інституту у Вашингтоні секретарем його, відомим астрономом Чарльзом Аббатом, прочитана доповідь про «зірки смерті», промені яких знищили б усе життя на землі, якби колись досягли її.

Аббат працював у каліфорнійській обсерваторії на горі Вільсона із групою помічників. За допомогою нових астрономічних інструментів вони здійснили якнайточніші виміри сили світла різних зоряних променів та їхніх спектрів. Їм вдалося провести виміри щонайменших випромінювань зірок, видимих на Землі, незважаючи на те, що ці зірки відокремлені від земної кулі трильйонами і квадрильйонами кілометрів.

Особливий інтерес представило вивчення променів зірки Ригель, що належить до сузір’я Оріону. Це ультрафіолетові промені, виключно короткі. «Більша частина променів зірки Ригель не підтримує життя, а вбиває організми. Випромінювання Ригеля не дають відчуття світла організмові, на який вони падають. Це справжні промені смерті. У невеликій кількості такі ж промені виділяються сонцем. На щастя для нас, вони майже не досягають Землі, оскільки їм важко проникати через шари озону, що знаходяться в атмосфері високо над Землею».

«Ми виявили, – розповідає Аббат, – що всі зірки, забарвлені в синій колір, належать до категорії смертоносних. Температура їхня втричі  вища від температури на поверхні Сонця».

Добре, що у космічному русі такі потужні промені втілюються у просторі. Напевно, замість прямого руйнування вони приносять і велику користь. Взагалі в поточні дні нагромаджується дуже багато чудових спостережень у різних областях, які врешті-решт привертають увагу все до тих же вищих енергій, подробиці яких іноді свідомо, а найчастіше несвідомо, потрапляють до рук людства.

Часто зустрічаємося також і з іншим, гідним великої уваги, явищем. У тій чи іншій професійній сфері, часто навіть із вузькоутилітарної точки зору, зачіпаються питання, що мають воістину загальне значення. Так, наприклад, фордівський «Амерікен Уіклі» у Детройті повідомляє цікаві дані про різні нез’ясовні явища, які іноді зумовлюють всілякі катастрофи, у тому числі й автомобільні. Розповідається:

«Нещодавно один шофер, який розбив машину, запевняв, що в той момент, коли він із повною швидкістю мчав, він побачив великого собаку, від якого і повернув убік. Він влетів до канави, розбив машину, але все-таки переконався, що зовсім ніякого собаки не було і все це було лише дивною галюцинацією».

«Той, хто дуже часто сидить за кермом автомобіля і потрапив у катастрофу, не може пояснити розумно, що змусило його втратити напрямок».

«Ось іще зареєстрований випадок, котрий мав місце у Великобританії. Автобус, що здійснював регулярні рейси між Портсмутом і Лондоном, їхав під управлінням дуже досвідченого шофера. Раптом, проїжджаючи попри обрив, машина почала виписувати зиґзаґи  і звалилася туди. У результаті – один убитий, п’ять пасажирів поранено. Шофер запевняв, що він бачив маленьку дівчинку, яка перебігала дорогу перед самою машиною і яку він старався врятувати».

«У Пів. Америці у штаті Арканзас був зареєстрований випадок колективної галюцинації. Чотири студенти мчали в машині, коли той, хто правив, побачив, як якийсь візок перетинає дорогу, і тому загальмував. Двоє з пасажирів також бачили цей візок, але четвертий нічого не бачив і був страшно здивований, чому машина зупинилася.

Виявилось, що той, хто сидів за кермом, прийняв за візок тінь, що падала на дорогу».

«Взагалі необхідно зазначити, що колективні галюцинації не такі рідкісні. Один американський студент витягнув із кишені якось, під час сварки з колегою, із криком: «Я тебе застрелю!» електричну лампу. І усі присутні побачили, що це був справжній револьвер».

«Зареєстрований дуже цікавий випадок галюцинації в Чикаго. Жінка прибирала кімнату. Раптом пролунав револьверний постріл. Вона впала, стала кричати, що поранена у груди.  Її доставили в госпіталь, але ніякої рани в неї не виявилося. Проте револьвер у кімнаті був – хоча і незаряджений: він упав від поштовху на підлогу. Жінці здалося, що він вистрілив, що вона поранена».

«Після жахливої катастрофи з кораблем «Титанік», який у 1912 році налетів на айсберг, безліч пасажирів інших пароплавів, що плавали через море в тих широтах, з’являлися на місток до капітана, заявляючи, що вони бачать небезпечні крижані гори. Ці гори були простими галюцинаціями».

Цікавий випадок масової галюцинації відомий в Англії. Битва біля Мокса під час Великої війни відбувалася на тих же місцях, де колись у XV столітті англійські лучники билися проти французів.

«І ось, коли одного разу германці наступали особливо сильно і «томмі»[1] хотіли було вже ретируватися, – полк побачив своїх предків у латах, з арбалетами і з алебардами, які разом із ними кинулися на німців. Атака була відбита».

«Чим пояснює наука ці галюцинації? Втомою, ілюзією, отруєнням алкоголем. Цікаве пояснення дає їм французький д-р Рауль Мург, який вважає, що галюцинація – це раптова поява у свідомості ідеї, яка виринає з підсвідомого і, саме зважаючи на цю несподіваність, набуває великої живості».

«В   усякому разі, явище «видінь» – зовсім не тільки «вдаване», якщо воно може бути причиною катастроф, злочинів, нещасних випадків і т. д. Нерви у відповідальних працівників мають бути в повному порядку і не допускати ніяких ілюзій».

У той же час, коли журнал Америки по-своєму наближається до питань про галюцинації, в Європі відбуваються досить цікаві досліди з передачею думки на відстань. Наведемо і ці дані та міркування.

«Між Віднем і Берліном проводилися, під контролем вченої комісії лікарів, фізіологів і психіатрів, досліди передачі на відстань зорових образів за допомогою одного тільки напруження думки».

«Досліди ці були організовані Віденським метапсихічним товариством, головою якого є професор Віденського університету Христофор Шредер. «Відправною  станцією» служить сам професор Шредер, «приймачем» – німецький лікар, член Берлінського інституту психічних наук».

«Проф. Шредер і його два помічники сиділи за письмовим столом, на який сильна електрична лампа відкидала яскраве коло. У це коло клали різні предмети і малюнки, на яких троє «відправників» зосереджували всю свою увагу до такої міри, що, коли проходило декілька хвилин, впадали у своєрідний гіпнотичний транс».

«Приймачі» – берлінський лікар і його два асистенти – в той самий момент (заздалегідь встановлений за точним годинником) починали посилено думати про кабінет віденського професора, про стіл і про світле коло на ньому – тобто про обстановку, яку вони заздалегідь бачили під час відвідування Відня. Поступово перед їхніми закритими очима починали вимальовуватися невизначені обриси предметів. Іноді вони розпливалися, не дійшовши до кінця, іноді ж набували такої ясності, що «приймач», креслячи олівцем по білому аркушу паперу, отримував зв’язний малюнок».

«Із сорока дослідів, проведених у листопаді місяці, абсолютно вдалися шість. Двадцять дослідів дали сумнівні результати, інші не вдалися повністю. Досліди, що вдалися, зводилися до наступного»:

«Віденський «відправник» мав перед собою малюнок змії зі двократним вигином тіла. Берлінський «приймач» намалював змію, але тільки з одним вигином».

«Відправник» дивився на стрілу, покладену горизонтально. «Приймач» намалював стрілу, але косу».

«Відправник» передав зображення цифри 9. «Приймач» намалював вісімку, причому слід зазначити, що в зображенні, що лежало перед «відправником», нижній хвостик дев’ятки був загнутий так, що цифру легко було прийняти і за 8».

«Особливо цікавим був шостий дослід. Із Відня передали зображення цифри 5. Берлінський «приймач» накреслив п’ятірку, але під нею поставив трикутник. Ця обставина надзвичайно зацікавила членів комісії, які вважають, що проф. Шредер у момент передачі, непомітно для себе, відволікся думкою і подумав про трикутник. Деякі члени висловили припущення, що таємничий трикутник – результат «паразитів», що існують, поза сумнівом, для телепатичних передач точно так само, як для радіо: в емісію[2] приплуталася по дорозі чиясь чужа думка, що несла на невидимих хвилях зображення трикутника».

Порадіємо і таким дослідам, хоча вони, врешті-решт, і не нові, і досить мізерні. Можна б привести цілу низку інших, набагато більш показових у цьому відношенні дослідів, але відзначаємо лише ці, оскільки, судячи з повідомлень, вони проводилися під контролем вченої комісії. Можливо, саме цей контроль випадкових присутніх знижував можливість результатів. Адже усюди, де люди торкаються щонайтонших енергій, вони мають бути дуже духовно згармонізовані і взагалі свідомо витончені у вищих сприйняттях.

Але при зіставлянні наведених міркувань про так звані галюцинації й образи, передані на відстані, чи не прийде думка про те, що чиїсь мислені посилки також будуть для когось галюцинаціями. Передбачається, що думка, послана з певного місця, буде прийнята також у визначеному місці, де її чекають, але, подібно до радіохвиль, ці ж думки-образи будуть сприйняті відповідними приймачами і в безлічі інших місць. Це просте міркування ще раз нагадує нам, яка велика відповідальність людини за думку і в якому контакті може знаходитися ця мислена нервова енергія і з космічними явищами найбільшого масштабу.

Повторюю, що сьогодні записую вказівки з найновішої преси не тільки тому, щоб вони були особливо новими і вражаючими, але також і для того, щоб не забути, на які саме явища звернена увага в повсякденному друці. Хоча в багатьох областях ще переважає бузувірство і некультурна обмеженість, але через усі ці перепони свідомість людська, поза сумнівом, опановує нові щаблі потрібного пізнання.

Часто трапляється, що люди від якоїсь саме професійної точки зору, самі того не помічаючи, порушують питання величезного значення. Через те усі новітні висновки повинні відбуватися при повній і широкій відкритості спостерігача. Сьогодні будуть відкриті якісь зірки смерті, а завтра зійдуть промені порятунку. Тільки б збирати знання з повною доброзичливістю і чекати вісника не по нашому обмеженому наказу, а в усій широті істинних можливостей.

26 січня 1935 р.

Пекін.

 


[1] «Томмі» – прізвисько вояків Збройних сил Великобританії.
[2] Емісія  – виділення, випромінювання електронів, іонів твердими або рідкими тілами в навколишнє середовище.