Думка

Хто не знає тих, що Звисока прилітають і легко дотикаються до серця нашого, думок? Важко розпізнати їх, ще важче запам’ятати. У години передранкові, немов доторки легких крил, прилітають ці думки. Можна утримати їх, повторити, ще раз утвердити, та все ж у більшості випадків вони відлітають безповоротно. Приходять вони від тих свідомостей, мова яких воістину різниться від нашої. Тому так важко входять вони в наше тутешнє усвідомлення і мислення. Часто залишається те, що лише десь усередині зрозуміле, дещо прекрасне і корисне, а іноді і дуже потрібне. Та все ж ви не зумієте перенести це відразу на слова земні.

Буває, у випадках особливо спішних, що блага звістка супроводжується якимсь фізичним дзвоном або шумом, щоб ще більше насторожити, протверезити сплячу свідомість. Говорять про появу ніби дзвону сріблястих дзвіночків або аромату, а не раз і просто якийсь предмет падає зі столу, щоб стала ще яснішою пильність. При одному рідкісному явищі завчасно пролетів великий орел ніби для того, щоб очі присутніх, стежачи за ним, угледіли і щось інше.

Велика різноманітність сприйнять і утверджень посилок. Лише дуже свідомі і сердечно розвинуті люди можуть не оминути цих вісників радості, користі і допомоги.

Але навіть для середньої свідомості залишається цілковито зрозумілою межа між своїм помислом чи помислом навіяним. Людина дуже добре знає, що народжену власну думку вона і запам’ятає, і дуже легко завжди викличе її. Але думки навіяні, вони важко приростають до людської свідомості. Через те розвинуте мистецтво мислення завжди буде корисним в усіх відношеннях, в усіх випадках життя.

На Сході в монастирях ще залишилися уроки такого розвитку мислення. Ви зможете побачити, як молодь під наглядом старших швидко ставить одне одному запитання, відповідь на які повинна надійти також негайно. При цьому питання задаються не лише несподівано по суті, але і несподівано звертаються до одного з присутніх. Характерний удар в долоні супроводжує це раптове посилання. Якщо ж той, кого запитують, не знайдеться з відповіддю або відповідь його буде незадовільною, то він залишиться на посміховисько загальне.

Такі уроки мислення, що збереглися і донині, нагадують нам про давні прекрасні школи мислення. Нагадують про ті часи, коли глибина і витонченість мислення вважалися однією з найблагородніших вправ. Ці часи дали багато епох розквіту. Це може бути прямим доказом того, що думка процвітає прекрасно.

Тепер багато чого ніби полегшено. З’явилися різноманітні енциклопедії і довідники. Обиватель, придбавши багатотомну енциклопедію, вигукує: «Слава Богу! Вже не треба мені засмічувати мою пам’ять»! З гордістю він покаже на золотом тиснену полицю і скаже: «Ось моя пам’ять». Але поряд із цим серед молодого покоління часто починають проявлятися надмірності у вживанні довідників. Таким чином, іноді абсолютно випускається з уваги, що пам’ять як така вимагає виховання постійними вправляннями мислення.

Вже в межах трюїзму перебуває істина, що кращі основи досягнень мають бути виховані у великій праці й уважності. І любов, і свобода, і дисципліна, і взаємоповага, і відданість праці – усе це закріплюється постійними випробуваннями і виховується так само, як і пізнання усіх інших умов життя.

Філософія, що дала стільки прикладів витонченого мислення, не лише пробуджувала свідомість, але і тренувала її. Природно, всяке тренування не може бути спорадичним. Запитайте про це будь-якого віртуоза-музиканта. Адже він не лише тренує свої пальці, але у важких завданнях він утримує свою музичну свідомість на гребені хвилі. Людина може впадати у велику байдужість, кажучи собі: «Не сьогодні, то завтра». Вона загубить не лише дуже цінний час, але також загубить для себе саму цінність свого предмету. Байдужість вже буде омертвінням.

Той, хто в давній час сказав: «Благодать – полохливий птах», знав про необхідність усієї дбайливості до всього, що ззовні приходить. Якщо людина відкриє брами добра, то до неї добро й увійде. Напевно, це твердження заперечать чимало нещасних в житті. Вони стверджуватимуть, що ворота добра вони відкривали, і ніщо, окрім горя, не увійшло. Але на порозі воріт хіба не залишався маленький скорпіон або тарантул? Хіба не був запилений цей вхід та не залишився якийсь бруд за порогом?

Знову і знову потрібно завжди усвідомлювати значення хоча б дуже маленьких, швидкоплинних, але тих, що смертельно жалять думок. Усім нам доводилося бачити людей дуже хороших, котрі серед доброякісних міркувань раптом допускали неможливу за своєю шкідливістю думку. Іноді, можливо, навіть для них самих несподівано з вуст зривався помисел, пристойний хіба самій дикій людині. Правда, вони поспішали обумовити це, стверджуючи, що це якось зірвалося. Але ж зірватися щось може лише з якогось сховища. Значить, десь глибоко ще є купи ветхого мотлоху. Цілком так само, як у відкритих старих тайниках часто знаходиться якесь нікому не потрібне, затхле ганчір’я. Дослідник зі здивуванням міркує, навіщо разом із прекрасними скарбами у сховище потрапили якісь безформні ганчірки. Адже вони все ж якось там опинилися. Вони все-таки заражали повітря своїм гниттям. Від їхнього гниття виростала дуже сильна іржа на сусідніх предметах. Від них розкладалося цінне різьблення і ще швидше зотлівали згортки дуже потрібних рукописів. Адже цю купу ганчір’я свого часу хтось просто забув. У темному кутку накопичилося якесь лахміття, точнісінько, як кошлаті безформні думки, від яких підгниває найцінніше досягнення.

В умінні мислити позначиться і якість терпимості до оточення. Нетерпимість є не що інше, як дикість. Нетерпима людина, тобто така, яка допустила в собі згубну властивість нетерпимості, непридатна для громадськості. Вона не лише не зрозуміє навколишнього мислення, але вона легко може образити найвитонченіший оберт думки свого друга. Такі кривдження думки будуть найтяжчими. Щоб уникнути їх, потрібно, просто кажучи, подумати. З того ж дбайливого помислу народиться і цінне ставлення до чужого часу, усвідомиться та благородна напруженість, яку люди в неуцтві часто таврують самими ганебними іменами.

Коли досліджувалося мислення, людину не залишали в бібліотеці з усіма довідниками. Навпаки, її залишали у порожньому приміщенні, щоб вона могла залишитися лише сама з собою і викликати зі своїх сховищ певні міркування. Після надмірностей матеріалізму людство знову прийде до справедливої оцінки гуманізму і всіх тих вищих сфер, з ним завжди пов’язаних. Люди, заражені надмірністю довідників і тому подібного полегшення, ймовірно, вважатимуть, що після нашого віку вже неможливе повернення до усвідомлення духовних можливостей. Це й не буде поверненням, адже всяке повернення, врешті-решт, неможливе у стрімкості усього сущого. Але в тій же стрімкості люди знову намацають, де істинна цінність. Вони знову навчаться слухати голос Вишній.

17 квітня 1935 р.

Цаган Куре.