Життя вічне

 

У своїй книзі «Страх перед смертю в первісній релігії» Джордж Фрезер наводить мудрі слова племені Омаха про смерть: «Ніхто не може уникнути смерті і ніхто не повинен боятися смерті, якщо вона неминуча». Також і древні майя спокійно говорили: «Відпочивати йду». Якщо згадаємо слова Сократа перед відходом його, перед тим, як він випив чашу отрути, або думки Платона про смерть, і навіть Епікура, вже не кажучи про високе ставлення до цього акту у вченнях Індії, ми побачимо те ж осмислене, мудре усвідомлення про смерть, як про зміну буття. Побачимо те ж усвідомлення про життя вічне, яке так ясно заповідається священними Заповітами.

Тим часом у збентежених умах Заходу, особливо в XVIII і XIX століттях, коли заперечення прокладало свій темний шлях, ми бачимо якийсь тваринний жах перед природною зміною буття. Ще недавно можна було читати про те, як інтелектуальна де Севіньє висловлювалася: «Смерть така страшна, що я швидше ненавиджу життя більше за те, що воно веде до смерті, ніж за терни, якими усіяний шлях в житті». Ідея смерті отруювала життя Альфонсу Доде, Золя, Гонкуру, Мопассану та іншим, здавалося б, сміливим і великим мислителям.

В той же час серед людей, які живуть на природі, часто навіть слово «смерть» не вживається взагалі. Вони скажуть «відійшов» або «скінчився», тобто скінчився для цього вираження буття. Люди, які близькі до природи, доторкнулися до основних учень істини, люди, які стали природними мислителями, також,звичайно, розуміють значення змін буття. Страх смерті, здавалося б, може бути притаманним лише якимсь лиходіям, що затьмарили свою свідомість злочинами і навмисно несправедливими вчинками. Цілком зрозуміло, що кожен зрадник побоюється такої разючої зміни буття. Звичайно, внутрішньо він цілком розуміє, що він зануриться не в небуття, а в якесь інше буття. Якщо в теперішньому своєму бутті він обтяжив серце своє багатьма темними намірами або діяннями, то, звичайно, він не знає, чи легко буде йому опинитися в якихось незнайомих для нього умовах. Людина, яка вчора учинила негідні справи, прагне уникнути за них відповідальності. Такий жах перед неминучим переходом у невідомий світ цілком зрозумілий у людей, які затьмарили своє земне існування мерзотними справами: або матеріальними, або надуманими. Адже не потрібно знову повторювати, що думка буде навіть набагато суттєвішою, ніж слово або мускульний рух.

Чи не здасться дивним, що поряд з істотами злочинними і деякі, здавалося б, великі мислителі теж впадали у тваринний жах перед зміною буття. Хотілося б знати, чи легко вони міняли і свої земні будинки. Можливо, і на землі деякі з них були не легкі на пересування. Відомо, що деякі люди запевняють, що вони можуть творити і мислити лише у своїх насиджених домашніх умовах. Кожне незвичайне оточення вже заважає їм виражати свою творчість. Але ж, здавалося б, саме різноманітність вражень, саме зживання непередбачуваності і небезпеки повинно загострювати мислення, винахідливість і сміливість. По мужності можете судити і про багато інших якостей людини. Адже мужність випробовується не сидячи за піччю, а там, де протиставляється і боротьба зі стихіями, і з пітьмою, і з усім невіглаством. Кожному доводилося бачити людей, які за спокійною трапезою виголошували найсміливіші промови, але коли вони опинялися віч-на-віч з тими небезпеками, про які вони тільки що голосно говорили, то виявляли себе абсолютно в іншому світлі. Напевно, якщо з цими людьми поговорити про  смерть, то вони скажуть, навіщо взагалі говорити про такі жахливі  речі. Значить, вони сумніваються в доцільності світобудови з усіма вражаюче надихаючими змінами буття. Здавалося б, вони достатньо чули про те, що усе знаходиться в русі. Здавалося б, новітні відкриття достатньо доводять наповненість просторів, та все ж вони жахатимуться при такому значному й урочистому переході в новий для них світ. Вони навіть при маленьких земних переїздах робитимуть духівниці не стільки тому, що вони винятково піклувалися про когось, але також і тому, що цей акт вони осмислюють нероздільно зі страхом смерті.

Люди нерелігійні при думці про смерть поспішають із здійсненням обрядів, коли ж на їхню думку небезпека минула, то вони перші, можливо, розкажуть блюзнірський анекдот. У недавньому випуску журналу «Двадцяте століття» професор А. Р. Вадья (пр. – рос.), серед дуже цікавих суджень про ідеї і реальності двадцятого століття, говорить: «Світ втрачає відчуття релігійних цінностей. У своєму повстанні проти скам’янілих вірувань і безглуздих обрядів він впадає в небезпеку викинути дитину з ванни разом з водою. У своїй підозрілості проти релігій він робиться сліпим до сенсу і значення Релігії». Так правильно міркує професор, який достатньо начитаний і дбайливо ставиться до вищих цінностей. Дійсно, згідно із загальновідомою приказкою, вже багато дітей було вилито разом з водою із ванни. Адже серед цих необачних проявів людство викидало саме те, що могло б так зміцнювати його у творчості і уявній, і матеріальній.

Той, хто знає про життя вічне, тим самим знає і свою радісну відповідальність за кожне діяння і уявне, і мускульне. У моліннях вимовляється велике значення вислову «життя вічне». Мислячий при цьому розуміє, що життя завжди багатогранне як в горизонтальному, так і у вертикальному значенні. Навіть за примітивними фізичними законами він розуміє, що кожної хвилини усе змінюється і ніколи не прийде в колишній стан. У цьому русі виявляється найбільша творча щедрість. І який радісний і благий обов’язок посильно брати участь у цій всесвітній творчості!

Руссо зауважує: «Той, хто стверджує, що спокійно, без страху зустрічає смерть,–  просто брехун». Чому ж великий письменник Руссо береться відповісти за усе людство, що воно повинно боятися смерті. Звичайно, цей акт виходить за межі повсякденності. Тому він має зустрічатися в особливому сердечному спокої. Це усвідомлення, звичайно, буде далеким від так званого спокою перед вживанням щоденної їжі або від будь-якої повсякденної дії. Але саме в особливому, натхненному спокої великої зміни буття буде справжня великодушність, яка завжди пов’язана з мужністю.

Апостол сказав ясно і коротко: «Ми не помремо, але змінимося». Так в чотирьох словах міститься свідоцтво про життя вічне. А пригадайте слова Бхагавад-Гіти про неподільність, незмінність, про вічність Сущого. У всіх віках, в усіх кінцях світу урочисто підтверджене життя вічне. Значить, потрібні були якісь протиприродні, насильницькі залякування, щоб привести людину до безграмотного розуміння акту зміни буття. В той же час починають говорити про життя на інших планетах, про що ще недавно навіть видатні астрономи лише знизували плечима. Ми пам’ятаємо, як за ці твердження Фламмаріону погрожували позбавленням науковості і переведенням в розряд аматорів. Та зараз вже кращі наукові авторитети ставляться набагато обережніше до таких усвідомлень життя вічного.

Звичайно, таке основне поняття може усвідомлюватися лише у стверджуванні. Кожен неграмотний сумнів наносить цьому ясному твердженню майже невиліковні тріщини. Сумно бачити, коли інтелігентні мислителі бояться смерті і тим самим заражають неосвічені маси. Чому ж їм не пройнятися тим світлим знанням, яке складало прадавню мудрість, підтверджену кращими мислителями усіх віків. Через краще і прийдіть до кращого.

20 липня 1935 р.

Тимур Хода