Співробітниця космічних сил

У нас є на вашій планеті довірена, та, що випила чашу досвіду. Вона послана вам, як очевидиця космічних явищ, як носительниця Моїх доручень, як ваша пророчиця  майбутнього.

Безмежність. Париж, 1930.

Вона написала свого першого листа президенту США Франкліну Рузвельту в жовтні 1934 р. Лист був дещо дивним і ніби випадав із загального потоку ділової президентської кореспонденції.

«Пане Президенте, – писала вона, – в сувору годину, коли увесь світ на порозі реконструкції і долі багатьох країн зважуються на Космічних терезах, я пишу Вам із Вершин Гімалаїв, щоб запропонувати Вам Вищу Допомогу з того Джерела, яке з незапам’ятних часів знаходиться на невсипному посту, направляючи хід світових подій у рятівні русла».1

Президент не мав уявлення ні про згадуване в листі Джерело, ні про тих, хто «направляв хід світових подій». Він уперше дізнався з цього листа про незвичайні і дивні попередження, які йшли із Джерела і торкалися шведського короля Карла XII і Наполеона. Їх, виявляється, просили не розпочинати походів на Росію. Президенту було добре відомо, чим ці походи закінчилися. Проте невідомий йому кореспондент не задовольнявся екскурсом тільки в історію. У листі містилася й оцінка сучасного міжнародного становища. Можливо, саме вона і зацікавила президента найбільше. Правда, міркування автора більше нагадували йому пророцтва, ніж тверезий розрахунок політика. Але у прозріннях кореспондента виблискували золоті зерна істини. У кінці листа стояв підпис: Олена Реріх, а на конверті значилася адреса невідомої йому гімалайської долини. І він відповів на цей лист. Зав’язалося листування. У наступних листах Олена Реріх попереджала президента про війну, що загрожувала Америці, про небезпеку, що виходила з боку Германії. Світоглядний діапазон президента США був достатньо широким, і він зрозумів, що має справу з незвичайною людиною, за якою стояло ще не осмислене ним явище «Джерела». У своїх листах він ставив Олені Реріх питання і отримував несподівані відповіді, що тривожили його. Потім провіщене збудеться.

Як би ми не пояснювали те, що сталося, але фактом залишається те, що президент зайняв позицію, яка багато в чому співпадала із твердженнями його далекого кореспондента.

«Увага Президента, – писала Олена Реріх у своєму листі 1935 р., – повинна бути звернена до Сходу. Говорячи про Схід, ми маємо на увазі також Росію…  Америка вже давно пов’язана з Азією… Кожен повинен сприйняти, що народам, які займають більшу частину Азії, суджено відповісти на дружбу Америки. Так звана Росія є рівнобалансом Америки і тільки при такій конструкції Мир у всьому Світі стане розв’язаною проблемою».2 Тоді це звучало неправдоподібно. Через декілька років Радянський Союз і США виявилися союзниками у Великій війні…

Олена Іванівна Реріх, у дівоцтві Шапошнікова, народилася в Петербурзі, у 1879 р. і померла у 1955 р. в Індії, в невеликому курортному містечку Калімпонгу, розташованому на схилах Східних Гімалаїв.

Її недовге життя, яке об’єднало російський Петербург з індійським Калімпонгом, вмістило в себе мовби декілька життів. Я бачу їх у вигляді витків спіралі, що йдуть угору. І якщо дивитися на цю спіраль знизу, із землі, то можна помітити, що нижня спіраль складає ніби зовнішнє коло, а спіралі вищі – внутрішнє. Якщо зовнішнє коло, будучи канвою її життя, пов’язує її з кожним із нас, то внутрішнє, являючи собою рівень її духовного розвитку, ставить її в один ряд із великими особистостями планети.

Мати Олени Іванівни була онукою великого російського полководця М. І. Кутузова. У самої Олени Іванівни рано проявилися багаті здібності і неабияка обдарованість. Вона була прекрасною піаністкою, тонко розбиралася у живописі і захоплювалася індійською філософією. Книги Вівекананди, Рамакрішни, Тагора були її улюбленим читанням. У 1899 р. вона зустріла молодого художника Миколу Костянтиновича Реріха  і в 1901 р. стала його дружиною. У 1902 році в подружжя появився син Юрій, у 1904 – Святослав. Так виникла та унікальна сім’я Реріхів, яка зіграла важливу роль у російській і світовій культурі. Олена Іванівна була серцем і головною основою (берегинею ?) цієї сім’ї. У 1918 р. Реріхи поїхали до Європи, а у 1923, після довгих поневірянь, потрапили до Індії. До цього часу Олена Іванівна сформувалася як філософ, письменник і громадський діяч.

Микола Костянтинович називав її другинею. Це старовинне слово дуже точно відповідало духу і характеру Олени Іванівни. Багато з картин Реріха – результат творчості двох. Вона була надихаючим началом у цій творчості. Велику кількість полотен художник написав по замислах своєї дружини. Але її замисли були не тільки в його картинах. Важко назвати хоча б одну область у діяльності Миколи Костянтиновича, де б їх не було.

Вони разом брали участь у Центрально-азіатській експедиції і пройшли по невідомих тропах Трансгімалаїв. Важкі переходи, напади розбійників, перепони, що чинилися англійською владою, які ледве не привели до загибелі експедиції, – усе це вимагало не лише витривалості, але і неабиякої мужності. «На коні разом з нами, – пише Реріх, – Олена Іванівна проїхала усю Азію, замерзала і голодувала в Тибеті, але завжди перша подавала приклад бадьорості усьому каравану. І чим більшою була небезпека, тим бадьорішою, готовнішою і радіснішою була вона. У самої пульс був 140, але вона все ж намагалася особисто брати участь і у влаштуванні каравану, і в залагоджуванні дорожніх турбот. Ніхто не бачив зневіри або відчаю, адже до того було чимало приводів найрізноманітнішого характеру».3

У 1928 р., по завершенні експедиції, Реріхи створили в долині Кулу Інститут Гімалайських досліджень. Олена Іванівна стала його почесним президентом-засновником. І тут ще раз можна здивуватися. Тонкий знавець мистецтва, унікальний філософ, вона досить легко орієнтувалася в наукових проблемах, якими займався Інститут, і часто направляла їх із мудрістю добре підготованого ученого. Її думка завжди була спрямована в майбутнє, і вона мріяла про те, що в долині коли-небудь виросте місто Знання, яке перетвориться на міжнародний центр наукової співпраці.

Реріхи прожили в Індії багато років. Прагнучи повернутися до Росії, вони так і не змогли цього зробити.4 Там, у Гімалаях, вони пережили Велику війну, намагаючись допомогти, чим можливо, своєму народу. У 1947 р. помер Микола Костянтинович. Олена Іванівна втратила не тільки чоловіка, але і багаторічного співробітника, чия творчість була нероздільно злита з її думками, з її працею. Вона покинула долину в Західних Гімалаях і оселилася із старшим сином у вже згадуваному мною Калімпонгу.

Там із вікон невеликого будиночка, який вони зняли, вона бачила виблискуючі сніги священної Канченджанги і вдихала терпкий запах хвойних дерев, оточуючих двір. Вгорі, в тісній мансарді з косою стелею, стояв письмовий стіл, за яким вона невпинно продовжувала працювати, дозволяючи собі лише короткі вечірні прогулянки. Вона працювала над книгами Живої Етики, або Агні Йоги. Власне, з них починається вже другий, вищий виток її життя. Цей виток несподівано відриває нас від землі і виносить у простори того незнайомого для нас Космосу, неминучість якого тоді, у двадцяті роки, передбачали лише окремі учені, такі як Ціолковський, Вернадський, Тейяр де Шарден…

Процес пізнання людиною навколишнього світу в кожному віці, в кожній епосі має свої особливості. На долю XX століття їх теж випало чимало. Проте одна із них заслуговує на спеціальну увагу. Чим більше наша думка спрямовувалася до цього незнайомого Космосу, тим ближчими і необхіднішими ставали древні забуті прозріння.

У них ми, несподівано для себе, виявили ту інформацію, про існування якої не підозрювали в попереднє століття наукового раціоналізму. Природне стремління до синтезу чітко позначило тенденцію поєднання цієї древньої думки, яка прийшла до нас зі Сходу, з досягненнями сучасної науки, яка завдяки новим своїм відкриттям стала втрачати наївний раціоналізм. Але тільки цим XX століття не обмежилося. У часі і просторі людської історії та космічної еволюції він виявився переломним. Цю особливість нашого віку зумовили попередні культурно-духовні накопичення людства і бурхливий розвиток його енергетичних процесів. Іншими словами, у XX столітті ми підійшли до нового витка своєї космічної еволюції і почали сходження по тій прямій, яка  круто підіймається та пов’язує в спіралі два витки, – попередній і наступний. Ця частина спіралі є найбільш важкою областю еволюційних перевантажень. Тут важко утриматися і легко «зійти з кругу». Подолання переломної частини еволюційного шляху вимагало не тільки відповідних знань, але й усвідомлення того, що відбувається. Книги Живої Етики, які появилися на початку 20-х років, давали людям це усвідомлення і вказували шляхи подолання. Проте публікація цих книг для людства в цілому пройшла тоді непоміченою. Земля продовжувала обертатися, сонце світити, життя, здавалося, йшло своїм наміченим шляхом. Але ще до появи першої книги Живої Етики звідкись, із глибин часу і простору, пішли дивні і неясні попередження, схожі на древні пророцтва:

 

Бійтесь, коли спокійне прийде

до руху. Коли посіяні вітри

обернуться  бурею. Коли мова людей

виповниться словами безглуздими.

Лякайтесь, коли у землю скарбами

захоронять люди свої багатства.

Бійтесь, коли люди вважатимуть

збереженими скарби лиш

на тілі своєму. Бійтесь, коли поблизу

зберуться юрми. Коли забудуть

про знання. І з радістю зруйнують

раніш пізнане. І легко виконають

погрози. Коли ні на чім буде

записати знання ваше. Коли аркуші

писань стануть нетривкими,

а слова злими. Ох, сусіди мої!

Ви влаштувались погано. Ви все

відмінили. Ніякої таїни далі

теперішнього! І з сумою нещастя

пішли ви поневірятись і завойовувати

світ. Ваше безумство назвало

найпотворнішу жінку: жадана!

Маленькі танцюючі хитруни!

Ви готові втопити себе

                                    у танці. 5

 

Живій Етиці був властивий цілісний підхід до осмислення явищ природи і духовно-культурної еволюції людства. У книгах містився також синтез древньої думки Сходу і нових наукових досягнень. Причому він був таким природним і гармонійним, неначе плавно витік з якогось невідомого нам Джерела. Можливо, тому ряд положень Живої Етики випередили наукову думку нашого часу. У цьому випередженні полягала та мудра сила духовного прискорення, яка полегшувала сходження спіралями космічної еволюції.

Вихід у світ Живої Етики не випадково співпав із так званим науковим вибухом, коли переглядалися звичні догми, з’являлися нові напрямки, що досліджували, здавалося, неможливе, і складалася нова модель світобудови та її механізмів. Виниклі напрямки зажадали і нового підходу до наукових досліджень – цілісного. На іншому рівні починалося осмислення Великої єдності Людини, Планети, Вселеної. Зароджувалася Космічна свідомість, а разом із нею і стремління вийти за межі Планети і зв’язатися з «братами по розуму».

Але мало хто знав, що духовна традиція Сходу, особливо Індії, у своїх глибинах вже таїла давно цих «братів по розуму», які представляли одухотворений, ще невідомий науці Космос. Духовні Учителі, або як вони самі себе називали – Старші брати людства, і були творцями разом з Оленою Іванівною Реріх книг Живої Етики, або Агні Йоги. В Індії Учителів називали Махатмами, або Великими Душами. Махатми були мовби сутностями іншого світу. Їхні якості та можливості відрізнялися від наших, їхній спосіб життя мало був подібним до життя звичайних мешканців планети. Вони носили дивні імена, які більше нагадували псевдоніми. У них були свої обителі, своя таємна історія. Вони проходили через віки земного часу, осягаючи їхній зміст  зовсім інакше, ніж ми. Слова «Старші брати людства» звучали у книгах Живої Етики принадно і фантастично, і чимось нагадували романи Івана Єфремова. Через багато років я дізналася, що Єфремов користувався книгами Живої Етики, коли писав свої. Можливо, тому його фантастика виявилася такою привабливою й унікальною.

Великі Душі, можна стверджувати, знаходилися на вищому ступені Космічної еволюції. За ними стояв величезний досвід накопичень культури і духу. Вони були безкінечно мудрі, спілкувалися між собою особливою, невідомою нам мовою, говорили коротко і поетично. Їхні фрази були схожі на афоризми, а іноді звучали як вірші.

Саме вони, Махатми, були тим Джерелом, про яке писала Олена Іванівна у своїх листах до Рузвельта. І знання, укладені в книгах Живої Етики, були звідти ж.

Людина – частка Космосу, яка знаходиться з ним у постійній взаємодії. Сам же Космос – це одухотворена складна енергетична структура, яка існує і розвивається згідно з Великими Законами, яким підпорядковано усе, починаючи від першої клітини, що несе майбутнє життя, і закінчуючи гігантськими туманностями галактик. Цими Законами визначається рух планет і зростання природних структур, зародження зірок і поведінка людини, розвиток Вселеної і особливості людської історії. Поза цими Законами в Космосі нічого не існує. У людському суспільстві також. Бо сама людина, як і увесь одухотворений Космос і Планета, на якій вона живе, являє собою все ту ж енергетичну структуру. У цьому полягає суть єдності і різноманіття макрокосму і мікрокосму.

Матерія та її форми, свідомість, дух і розум людини – усе це енергетичні утворення. Сам Космос одухотворений різними якостями енергій. У основі космічної еволюції лежить енергетичний обмін самих різних рівнів і самих різних якостей. Цей постійний обмін і є головним рушієм еволюції. Складна енергетична система людини активно бере участь у цьому процесі, і тому еволюція людства, як виду матерії та енергії, є космічною. Взаємодія людини з Космосом далеко не вичерпується тільки посилкою космічних кораблів до інших світів, дослідженням Космосу науково або пошуком у ньому «братів по розуму». Головне в цій взаємодії полягає в тому, що сама людина є невід’ємною частиною космічної енергетичної системи.

Рівень осмислення цього положення, глибина осягнення Законів космічної енергетики і практичне освоєння їх – складають найважливіші моменти в розвитку людської свідомості, яка є одним із головних факторів у еволюційному просуванні самої людини. Перехід на більш високий виток нашого еволюційного розвитку потребує розширення свідомості як такої. Людина мисляча, людина розумна не має бути пасивним об’єктом еволюції. Свідомість і розум перетворюють її на суб’єкт цієї еволюції, який активно впливає на хід останньої, затримує її, прискорює або навіть змінює цю еволюцію. Творці Живої Етики готували свідомість людства переломного XX століття до грядущих еволюційних перевантажень. Вони несли знання Великих Законів Космосу і розуміння того, що ці Закони діють не тільки поза нами, але і в нас самих. Вони наполягали на необхідності досягнення конкретних енергій та уміння ними користуватися.

Будь-яке еволюційне просування починається із зміни рівня енергетики і появи нових видів енергій, таких, наприклад, як психічна. У книгах Живої Етики нам нагадують про те, що матерія проявленого світу несе, згідно з якістю енергетики, що  знаходиться в ній, різні форми, різну будову і різну якість. Ці форми утворюють цілі світи, які існують паралельно і пронизують один одного. Енергетика людини також несе в собі ці світи або можливість їхнього формування. Йдеться про три світи, доступні нашій свідомості. Це, передусім, світ грубої фізичної матерії, потім Тонкий Світ із високим рівнем енергетичних вібрацій і, нарешті, світ творчої думки, або Світ Вогняний, де існують висока напруга енергій і найвищі її вібрації, що не піддаються нашому сприйняттю. Еволюційний синтез Космосу веде ці світи до зближення. Щось подібне має відбуватися і в самій людині. Синтетичні зміни приведуть до нового співвідношення духу й інтелекту. Досягнення інтелекту XX століття зміняться більш посиленим розвитком духу. У синтезі духу й інтелекту провідну роль гратиме дух, а інтелект виявить нову, ще невідому нам якість.6 У цій неминучій зміні вирішальну роль, стверджують Учителі, гратиме жіноче начало. Іншими словами, від стану жінки Планети, її фізичного, духовного, інтелектуального, емоційного рівня залежатиме подальше просування людства по ступенях космічної еволюції. Неухильне дотримання Великого космічного Закону рівноваги начал, а також й інших, таких, як Закон космічної справедливості або причинно-наслідкових зв’язків, Закон відповідності форм і енергій, Закон Ієрархії, або підпорядкування нижчого вищому, Закон співпраці та Космічної общини і т. д., пробиває шлях через еволюційний коридор до нового витка, до вищого рівня свідомості, до нової епохи, до нового людства. Порушення цих законів кидає нас в інволюцію, бо еволюційна спіраль рухається не тільки вгору, але і вниз. Адже кожне космічне явище або структура так чи інакше тримається на протилежностях.

Знання, повідомлені нам космічними Ієрархами, носили не тільки пізнавально-теоретичний характер. Вони мали і практичне значення. Ось із цієї практики і починається третє життя, або, точніше, третій виток у житті Олени Іванівни Реріх. Цей виток був найважчим, жертовним і мученицьким. Суть його полягала в тому, що вона добровільно узяла на себе відповідальність за майбутнє людства. Можливо, це твердження звучить фантастично. Але хіба ті, про кого ми знаємо і до імен яких звикли, робили не те ж саме, що і вона? Вони несли нові ідеї людству, створювали вчення, передбачали і звершували великі наукові відкриття. Їх спалювали на вогнищах, вони гинули від тортур і помирали, розіпнуті на хрестах. Відходячи у небуття, вони залишали на землі пломінь своєї душі і серця. Ці вогні протягом тисячоліть утворили в пітьмі ланцюжок, що світиться, по якому людство визначає свій шлях до вершин Духу. Великі подвижники, філософи, художники, учені – вони були активними суб’єктами космічної еволюції, їхня енергетика тримає на собі той еволюційний коридор, по якому ми рухаємося далі і вище. Будучи духовною Ієрархією Космосу, вони стоять на високих ступенях космічних сходів Духу, і кожен із них має своє, співвіднесене з еволюцією завдання. Вони появляються у визначені переломні епохи, якими міряється еволюція людства, і насичують її своєю енергетикою. Як правило, сучасники виявляють до них мало інтересу і щедро дарують їх майбутньому, нітрохи не піклуючись про ті духовні втрати, які вони, сучасники, непомітно для себе несуть у сьогоденні. На жаль, масштабність космічного творця пізнається краще на відстані. Олена Іванівна Реріх була одним із таких творців. Космічні Ієрархи, або Махатми, називали її Матір’ю Агні Йоги, але не тільки за співпрацю у створенні книг Живої Етики.

«Творчість настільки різноманітна, що можна стверджувати, що форми утворюються стількома енергіями, скільки потенціалів, що насичують їх. Але творчість розділяється на видиму і невидиму. Трансформація космічних форм, звичайно, видима у своїх наслідках, але самий найвищий, напружений процес невидимий. Коли, пізнаючи важелі творчої потужності, ми можемо призвати невидимі вогні, тоді, звичайно, утверджується вищий закон. Тому, утверджуючи Агні Йогу, Ми маємо на увазі утвердження потужності невидимої. Зв’язок між потенціалом духу і його Світилом напружує дія, тому, коли центри напружуються, то потенціал вогню сполучається з вогнем Світила. Так пам’ятатимемо Матір Агні Йоги. Потенціал духу великий!».7 І ще: «Хто ж буде трансмутувати дух людства? Скажемо: блискавка Духа Носія Вогню…

Тобі, Співробітниця Космічних сил, Супутниця Сил Світла, Я заповідав блискавку духу. Тобі явлено право творити Космічним Мечем. Тобі дано Вогняне Серце – хай буде Світло блискавки Краси, – так, так, так! Я сказав».8

Недосвідченому читачеві важко зрозуміти, про що йде мова в цих двох фрагментах із Живої Етики. Проте в них знаходиться те головне, що визначало третій виток життя Олени Іванівни Реріх.

Ми тепер знаємо, що космічна еволюція є процес енергетичний. Обмін між різними енергіями веде неминуче до підвищення енергетичного потенціалу на якій-небудь ділянці еволюційного коридору. Зміна рівня енергій приводить в дію механізм еволюційного руху. Переломне XX століття виявилося свідком такого просування. Останнє, згідно з Великим Законом рівноваги, супроводжується наближенням до Землі космічних енергій вищої напруги і вібрації. Жива Етика називає їх енергією Вогню. Пряме зіткнення високих і потужних енергій із нижчими може привести до руйнівних наслідків. Тому в ланцюзі енергетичного обміну утворені структури, що грають роль трансформаторів. Такий трансформатор є і в енергетиці самої людини. Це серце, або, точніше, енергетичні центри серця. Саме воно оберігає інші центри людини від неадекватної і руйнівної дії зовнішніх енергій. Рівень накопичуваних людиною енергій прямо пропорційний рівню його духу і свідомості. Сукупність енергій окремих індивідуумів складає загальну енергетику людства.

Склалося так, що духовний розвиток людства XX століття не відповідав рівню енергії Вогню, що наближається. Він виявився багато нижчим за цю енергію. Необхідним був трансформатор, роль якого повинна була зіграти сутність з високим духом і свідомістю. Іншими словами, потрібний був Визволитель або Спаситель, який би трансформував або, як мовиться в Живій Етиці, трансмутував високі космічні енергії, необхідні людству для подальшого просування, в нижчі, відповідні його енергетичному потенціалу. У XX столітті така роль була відведена Олені Іванівні Реріх.

Найтіснішим чином пов’язана з «трансформаторним» ланцюгом космічних Ієрархів, вона знаходилася в найважчому його кільці – між важким фізичним світом низьких енергій і світом високих форм матерії й енергій. Вона ніби існувала одночасно у двох різних світах – «верхньому» і «нижньому», нагадуючи собою атланта, який «тримає небо на кам’яних плечах». Але у неї були тендітні, схильні до болів, плечі земної жінки. Учителі називали її Співробітницею Космічних сил. Ця невидима співпраця відбувалася у видимих нелегких умовах фізичного світу. У цих же умовах формувалася її вища, третього порядку, енергетика, так звана вогняна. Її існування на Землі було болісним, хворобливим, часом нестерпним. Вібрації космічних енергій викликали запалювання її відкритих центрів. Виникали гострі, непереносні болі в суглобах, горлі, серці. «Агні Йог, – говориться в Живій Етиці, – який пройшов через вогняне хрещення і вогняну трансмутацію, не перебуває більше в щільному тілі. Бо коли тіло пропускає вогняні токи, уся його суть міняється… Усі зростаючі вогняні явища, спрямовуючи дух у Вищі Світи, роблять сфери земні тяжкими. Запам’ятаємо, що тонке доступне лише тонкому, і вшануємо велику Матір Агні Йоги».9

Тяжкість земних сфер розпинала її щодня на хресті страждань і болю. Але вона, спокутуючи низький рівень людської свідомості, який заслонив тим, хто йде, шлях до висот Духу, кликала за собою усіх тих, хто ще був здатний рухатися. «Вперед, вперед, тільки вперед і безоглядно»10, – писала вона в одному з листів. Вона чула громові гуркоти Великого Наближення. Вона відчувала, як здригалися надра Землі в геологічних катаклізмах, як неспокій і смута опановували цілі народи, як темрява і невігластво піднімали голову. У її серці земної жінки поєднувалися мовби два потоки. Один йшов зверху, напружений тонкими і високими енергіями, другий піднімався знизу, наповнений земною тяжкістю людських низьких пристрастей, кров’ю, жорстокістю, брехнею,  незжитими тваринними інстинктами. Усе це, змішуючись, кипіло в її серці, як розжарений метал у доменній печі, щоб витекти потім золотим променистим сплавом, котрий наповнить Планету трансформованою нею енергією. Енергією нового еволюційного витка, енергією нової свідомості і високого духу. Вперед, вперед, тільки вперед! На горизонті височіла вершина, виблискуюча як сніг, а підступи до неї були захаращені брилами льоду людського нерозуміння, невіри і лінощів. Вона вела вгору, захищаючи собою усіх, хто ризикнув кинутися за нею, і тих, хто залишився там, внизу. Гострий біль пронизував серце, і вона часом задихалася. Коли Святослав Миколайович Реріх передавав нам спадщину своїх батьків, я наткнулася в одній із валіз на велику кількість пігулок строфантину. Вона пила їх, щоб якось ослабити біль у серці і мати можливість знову працювати. Її серце в моменти енергетичної напруги вже не належало їй. Це було серце земного людства, яке посилало енергію Землі в космічну безмежність, туди, де пульсував Космічний магніт, промені якого направлялися до нас, у глухий ще простір еволюції, і знову приймалися цим серцем. «Коли центри можуть полум’яно відображати волю Космічного Магніту, тоді психодинаміка духу сполучає плани вищі з планетою»11. Вона сполучала в собі ці плани – земні і вищі.

«Невидимо насичується простір – так потужно простягаються вогняні ниті. Але коли прийде година передодня, потужність вогняна спалахне усіма явленими променями Краси. Тому стверджую, як потрібно розуміти потужність тієї великої вогняної сили, яка втілена в Матері  Агні Йоги. Видимо-невидимо наближається переддень – так велике Таїнство входить до життя». 12

Нова енергетика створює нове людство, або чергову його расу, як стверджує Жива Етика. Енергетика Олени Іванівни грала в цьому процесі найважливішу роль. «Прояв збирання раси оснований на духотворчості. Принцип тонких енергій закладається в духовному зерні, і кожен дух, який зіткнувся з просторовим проводом, насичується Збирачем нової раси. Так вібрація Тари пробуджує свідомість до вищих світів. Так, так, так»!13

Унікальний досвід Олени Іванівни займає особливе місце в пізнанні нами Великих Космічних Законів. Її досвід співвідноситься з подібним досвідом найбільших духовних Учителів нашої планети, які просували духовно-культурну еволюцію людства до безмежного сходження і вдосконалення. Іншими словами, Олена Іванівна Реріх залишила нам не тільки серію книг Живої Етики, що розкривають суть космічної еволюції, але вона обдарувала нас і космічним досвідом земної людини, суб’єкта цієї еволюції, здатного впливати на її хід і допомагати іншим. Особливо тим, хто ще не почув зову Космічної Безмежності. «Але, як сказано – стане видимим Невидиме і ми будемо в житті готові прийняти хрещення вогняне. Тому так угледимо значення досвіду, впровадженого Матір’ю Агні Йоги тут, не відходячи від життя. Від перших просторових іскор через усі вогні до Самадхі, вона залишить записи, які ляжуть порогом Нового Світу». 14

Записи ці називаються «Вогняний досвід». Вони знаходяться в архіві, переданому нам С. М. Реріхом, і стануть надбанням гласності в зазначені нам терміни. Олена Іванівна виконала місію, покладену на неї Космічною Ієрархією. Коли-небудь людство усвідомить це і вшанує її пам’ять в усій заслуженій нею висоті.  (Потрібна зноска – роз’яснення на цю фразу!)

«Її життя на Гімалаях, – писали її сини у 1956 р., – було наповнене щоденною посиленою творчою працею. Усі години дня, навіть багато годин ночі присвячувалися цій внутрішній роботі. Важко собі уявити ту напруженість, якої вимагала ця робота. Для нас і для усіх, хто близько з нею стикалися, це духовне спілкування було ніби живим утвердженням великих істин предвічної правди. Її життя горіло, як живий світильник, утверджуючи своїм прикладом існування іншого, прекрасного світу, усвідомлення якого поведе людство до нових досягнень, до нових відкриттів».15

Два томи «Листів», виданих у Ризі у 1940 р., займають особливе місце в її творчості. У них ми стикаємося із ще однією її іпостассю – талановитого популяризатора і терплячого наставника для усіх тих, хто прагнув осягнути Живу Етику. У «Листах» доскональне знання суті предмета запліднене її особистим практичним досвідом. Вивчати основи Живої Етики без цієї книги не слід. Звичайно, два томи виданих «Листів» далеко не вичерпують епістолярну спадщину Олени Іванівни Реріх. Вона величезна. Багато сотень листів, посланих самим різним кореспондентам, носить особистий, діловий, філософський характер. Весною 1990 р. я розбирала архів Олени Іванівни в маєтку Святослава Миколайовича Реріха під Бангалором. Я не могла зрозуміти, як можна написати за одне життя стільки, займаючись при цьому ще тим, про що я вже згадала. Мабуть, до Олени Іванівни не підходять наші звичайні мірки.

Згадане видання «Листів» не було бездоганним. Проте перевага його полягає в тому, що ризькі видавці мали можливість консультуватися з самою Оленою Іванівною.

«Листи» охоплюють період із 1929 по 1938 рік. Це був досить драматичний період в історії XX століття. У його надрах виношувалася і визрівала та страшна Велика війна, яка вогняним смерчем пройшла по планеті. Тема війни прозвучала в «Листах» передбаченнями і попередженнями.

Слід сказати, що епістолярний жанр є одним із найважчих для систематизації, проте дана підбірка є концептуальною цілісністю, де чітко проглядаються основні проблеми Вчення.

Я не збираюся ні переказувати листи, ні піддавати їх якомусь критичному аналізу. Останнє, на мій погляд, виключається вже тому, що ми маємо справу з незвичайним матеріалом і з унікальним автором, перед яким стояло завдання космічного масштабу. Якщо Жива Етика створювалася Оленою Іванівною у співпраці з Великими Душами, то «Листи» являють блискучий зразок її індивідуальної творчості. Без сумніву, вона мала дивний дар просвітителя. Не спрощуючи складності проблеми, Олена Іванівна могла зробити її доступною навіть для малопідготовленої людини. Вона багатьом зуміла «розплющити очі» і допомогти у просуванні на важкому шляху нового знання. І тому «Листи Олени Реріх» є необхідною і складовою частиною самої Живої Етики. Олена Іванівна писала про Великі Космічні Закони, про енергетичний механізм космічної еволюції, про нові енергії, про значення культури і етики у вдосконаленні людини і людського суспільства. Вона аналізувала найважливіші філософські аспекти співвідношення духу і матерії. В її інтерпретації ці аспекти виглядали незвично для нас, у них була несподівана широта, вони ламали межі відомих нам філософських систем. «Дух є енергія, – стверджувала вона, – і ми знаємо, що ніяка енергія не може проявитися поза матерією. Саме на усіх планах, в усіх діях і мисленнях, ми відокремитися не можемо від матерії. Дух, суб’єктивний елемент або енергія, знаходиться в потенційному стані в надрах Космічної Природи».16  Вона розповідала своїм кореспондентам про світи іншої матерії, і в цих розповідях були відзвуки її власного досвіду.

Світ Тонкий, Світ Вогняний… Ці слова зійшли зі сторінок Живої Етики і отримали в «Листах» реальне і живе підтвердження: «Необхідно усіма мірами впроваджувати поняття про оточуючий нас Тонкий Світ і знищувати жах смерті і дотику до цього світу. Світ цей так само неминучий, як і земне життя, і, будучи сублімацією земної сфери, він може відкрити нам можливості і красоти незречені».17 Енергія духу стоншує матерію. Еволюція рухається від грубого до тонкого. Тонка енергія думки. Творчість думки формує світ променистої матерії. Ми рухаємося до цих світів. Ми маємо усвідомити мету нашого руху.

Розширення свідомості, писала Олена Іванівна, є найважливіше еволюційне завдання: «Неможливо увійти до Нового Світу старими методами – тому так кличу до переродження свідомості».18 Ось це переродження свідомості і є головною метою Вчення Живої Етики. Вона закликала людей розвивати в собі нове мислення. Вона готувала для цього ґрунт. «… День вчорашній зі своїм мисленням вже минув», – писала вона. Це нове мислення вона тісно пов’язувала з пізнанням Космічних Законів. Тільки космічна широта мислення могла бути надійним орієнтиром на усіх рівнях людського Буття. Життя людини, історичне і соціальне, обумовлене космічними законами. І доки людство це не усвідомить, воно не зможе удосконалити своє життя, якими б «ізмами» економічних і політичних учень воно при цьому не користувалося.

Олену Іванівну у величезній мірі хвилювало і турбувало постійне порушення Закону рівноваги двох начал – чоловічого і жіночого. Вона справедливо вважала цей Закон одним з основних устоїв людського суспільства, що впливає майже на усі сторони його діяльності. Закон цей порушувався людьми. Гармонія двох взаємодоповнюючих начал була ними перетворена на виснажливу боротьбу. У ній не могло бути переможців. Обидва начала енергетично були пов’язані нерозривно між собою. Пригноблення одного з них приводило до неповноцінного життя інше, позбавляло його необхідної для еволюційного просування енергії, знецінювало і обідняло його. Протистояння начал підривало устої творчої енергії на планеті в цілому. Потенціал космічної енергії жінки удвічі перевищує чоловічий. Пригніченість жінки знижує енергію людства, гальмує його еволюцію. «Людство має усвідомити Великий Космічний Закон, закон величі і рівноцінності двох начал, як основу Буття». 19 І ще: «Чи не вказується причина усіх бід, що обрушилися на планету і людство, саме в порушенні рівноваги між началами, рівноваги між чоловічою і жіночою статтю? Космос тримається на цих началах, і в космічній побудові обидва начала однаково великі і необхідні, бо одне не може існувати без іншого».20

Олена Іванівна підтримувала рух за істинне рівноправ’я жінок. «Прийдешня епоха, – стверджувала вона, – буде епохою не тільки Великої Співпраці, але й епохою Жінки». 21 Бо саме жінці дано відновити Велику рівновагу при переході на вищий еволюційний виток. Меч Духу нового людства знаходитиметься в руках жінки. Але автоматично це не станеться. Жінка сама повинна усвідомити свою космічну можливість і перетворити її на реальність. Вона повинна пройнятися неминучістю своєї місії.«Спостережуваний світовий розвал, спостережуване виродження в більшості країн є наслідок вікової різноваги, підпорядкування і пригноблення жіночого начала». 22

Одним з основних положень Живої Етики є вчення про одухотворений Космос. Діяльність космічних Ієрархів, які представляють такий Космос, тісно пов’язана з найважливішими еволюційними процесами. Ієрархічний принцип організовує енергетику цих процесів і веде людство еволюційним коридором. Напевно, в наш вік ніхто інший, окрім Олени Іванівни Реріх, так близько не зіткнувся з високою Ієрархією. Вона донесла до нас її еволюційний зміст. Вона сформулювала цей зміст у своїх листах ясно, стисло і енергійно. «Брати людства намічають шлях усьому, утвердженому еволюцією»23, – писала вона. Космічні Ієрархи є творцями еволюції. «Найпотрібніші поняття наступаючого великого віку – Безмежність і Ієрархія… Слід прийняти Ієрархію як еволюційну систему… Ієрархія цілком відповідає астрохімічним началам…».24Деякі твердження, що розкривають суть еволюційно-космічної діяльності Старших Братів людства, можливо, і звучать трохи фантастично. Проте, вважаю, не більш фантастично, ніж твердження деяких наших учених, шукаючих «братів по розуму». «Саме Їхня свідомість (Братів людства – Л.Ш.) насичувала свідомість людства Єдиною Істиною, яка приносилася Ними в одіянні різних філософій і релігій, що відповідали часу». 25

Останнє зауваження представляється украй важливим, таким, що «відповідає часу». Ієрархи дотримувалися і дотримуються принципу історизму в рішенні проблем космічного значення. Їхні історичні погляди, а вони досить добре викладені в Живій Етиці, ґрунтуються на твердженні, що історія людства, як і будь-яке явище в Космосі, є енергетичним процесом, який іде в руслі Великих Космічних Законів. Закони ці на різних рівнях діють, по-різному, іншими словами, мають різні наслідки, але причина їх завжди єдина – космічна енергетика. Ця енергетика об’єднує різні рівні і робить єдиною космічну творчість.

Олена Іванівна так само, як і її Учителі, розглядає історію людства і сучасну нам дійсність із космічної точки зору. Вона проклала шлях не тільки в нову філософію, але і продемонструвала майбутню методологію історії.

«Закони утверджені – єдині, – писала вона в одному з листів, – на усіх планах можна утвердити єдність. Шлях еволюції проходить ниткою через фізичні і духовні степені, тому державний і суспільний устрій можуть застосувати усі космічні закони удосконалення своїх форм».26

Вона аналізувала цілі історичні періоди. Цей аналіз не походив на те, що ми знаємо в нашій історичній науці. Це був аналіз-провидіння, аналіз-пророцтво. Пророцтва її збувалися, провидіння її ми згадуємо нерідко в наші дні і розуміємо, як вона була права (що вона дійсно мала рацію). Багато її листів присвячені Росії, її минулому, сьогоденню і майбутньому, та представляють особливий інтерес. Доводиться дивуватися, як правильно вона визначала те, що відбувалося на її Батьківщині, як коректно і тактовно виражала свої, часом гіркі, думки про неї. Живучи в Гімалаях, відокремлена від Батьківщини величезною відстанню, вона ніколи не поривала з нею ні духовно, ні сердечно. Вона усією своєю істотою відчувала струмінь історії та бачила далеко вперед, що вигідно відрізняло її від багатьох прославлених і професійних істориків. «Не квієтизмом, – писала вона ще у 1921 р., – а подвигом вдосконалення створюється історія. Хто загордиться, того покидає благодать пошуку. І на самовпевнених падає прокляття безплідності… Немає неминучого. Є можливе. Тільки шляхом напруженої творчості, без боязні покаятися в помилках і зізнатися в слабостях, тільки ціною безперервних зусиль, що здійснюються у рамках відкритого волі «пластичного світу», – можливе стане дійсністю».27 У цьому фрагменті легко пізнається духовна обстановка в Росії тих років. Ми розуміємо тепер і те попередження, яке звучить у словах Олени Іванівни. Вона добре розуміла здійснюване в Росії, бачила згубні наслідки цього здійснюваного. Руйнування російської культури, знищення інтелігенції глибоко ранили її, викликали обґрунтоване занепокоєння за свою Батьківщину. «Коли б яка-небудь країна, – писала вона у 1934 р., – позбулася хоча б тисячі кращих своїх представників у всіх областях знання і праці, то ця країна дуже швидко опустилася б на нижчий рівень». 28

Безграмотне порушення найважливіших Космічних Законів, злочин проти культури і людини, пригнічення свободи, що являється основою будь-якого духовного процесу, привели потім до тих результатів, які нам уже відомі. Тоді, у ті похмурі роки, була знищена не тисяча, а мільйони «кращих представників».

Вона із прозорливістю ученого і пророка бачила майбутнє Росії та її народу, прозрівала ті конкретні процеси, які стануться через десятки років, і коректно, не знімаючи при цьому гостроти того, що відбувається, знову попереджала нас: «Свідомість людей, які настраждалися, втратили віру у справедливість і захист Отця небесного, не можна повернути в колишні окови, що умертвляють. Якщо і можливий духовний підйом, то по своєму змісту і якості він буде інакшим, ніж це ввижається деяким умам, і щоб утвердитися, йому потрібні будуть тези, обґрунтовані розумом і логікою. Не можна закривати очі на те, що великий зсув стався у свідомості мас. Адже страждання – великий учитель і трансмутатор. Не сіреньке спокійне життя просвічує нас». 29

Виникає певне відчуття, що рядки ці написані зараз, у наш час. У цих словах звучить думка про безповоротність того, що відбувається. Свідомість народу «не можна повернути в колишні окови, що мертвлять». Духовний підйом буде інакшим «по змісту і якості». Він потребує нових форм творчої духовної діяльності, а не повернення до попередніх. У цьому твердженні полягає дивовижна мудрість Олени Іванівни Реріх,  попереджуюча тих, хто хотів би влити «нове вино у старі міхи». Ми є свідками того, що в період духовного підйому народу і становлення його нового мислення, пробудженого часом, декому хотілося б повернутися до старих, вже втрачених і таких, що не відповідають зростаючій свідомості, форм духовної діяльності. Таке повернення може загальмувати наше просування вперед.

«Вперед, вперед, тільки вперед!» – не втомлювалася повторювати вона. Її думки і праці зараз стають дороговказною зіркою для багатьох. Переживаючи роки забуття і нехтування, вони знаходять нове життя на її Батьківщині.

Уважний і вдумливий читач, ознайомившись у цьому номері журналу з раніше невідомими сторінками її творчості, знову порине у світ високих енергій, Космічних Законів і різноманіття форм матерії. Але усе це, таке, здавалося б, далеке від нас, від нашого буття, знову пов’яже нас із сьогоднішнім днем, по-інакшому освітить проблеми, що хвилюють нас. У цьому умінні показати єдність далекого і близького, високого і скороминущого, іншими словами макро-  і мікрокосму, і полягає сила та актуальність Живої Етики і творчості самої Олени Іванівни Реріх, яка принесла в наше нелегке життя світло далеких зірок, дихання Космосу, розуміння сенсу людського життя і необхідності такого духовного просування, при якому цей сенс став би високим і космічним.

«Вперед, вперед, тільки вперед!» – зове вона нас і зараз.

«Боголюдина виступає явним спрямованим покутником (спасителем?) людства. Ту сокровенну істину про Боголюдину Ми зберігаємо. Стверджую – Тара, яка несе полум’яну «чашу» устремлінь спокутування людства, може утвердити Наше явище серед людей»,30– написано в одній із книг Живої Етики.

Тара, Урусваті – так називали Учителі, космічні Ієрархи, Олену Іванівну Реріх.

Примітки

1.          «Soviet Life» (журнал).1982. № 1.
2.          Там же.
3.          Реріх М.К. З літературної спадщини. М., 1974, с. 133.
4.          На Батьківщину повернувся тільки один із них, Юрій Миколайович, відомий сходознавець. Це сталося у 1957 р.
5.          Реріх Микола. Письмена. М., 1974, с. 51.
6.          Безграмотні міркування деяких прихильників Живої Етики, що просочилися навіть до друку, про те, що інтелект або розум суперечать духу, не мають під собою ніяких підстав. Суперечить розуму тільки бездуховність.
7.          Безмежність, 389.
8.          Світ Вогняний. Ч. III, 163.
9.          Там же, 173.
10.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 490.
11.      Безмежність, 178.
12.      Світ Вогняний. Ч. III, 185.
13.      Безмежність. 255.
14.      Серце, 210.
15.      Незабутній образ. Архів С. М. Реріха.
16.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 446.
17.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 158.
18.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 417.
19.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 51.
20.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 189
21.      Там же, с. 414.
22.      Листи Олени Реріх. Рига, 1940. Т. 1, с. 282.
23.      Там же, с. 25.
24.      Там же, с. 103.
25.      Там же, с. 344.
26.      Там же, с. 191.
27.      Там же, с. 100.
28.      Там же, с. 285.
29.      Там же, с. 354.
30.      Ієрархія, 15.

©  Л.В.Шапошникова. Мудрість віків. Міжнародний Центр Рерихов, 1996.