Сутність

Суть людей в основі своїй добра. Перший раз це усвідомлення укріпилося в мені під час давнішнього досвіду із виділенням тонкого тіла.

Мій друг лікар усипив деякого Г. і, виділивши його тонке тіло, наказав йому відправитися в один із будинків, де той ніколи раніше не бував. По шляху руху свого тонкого тіла сплячий вказав низку характерних подробиць. Потім йому було наказано піднятися на такий-то поверх будинку і увійти до таких-то дверей. Сплячий змалював подробиці передпокою, повідаючи, що перед ним двері. Знову йому було наказано проникнути далі і сказати, що він бачить. Він описав кімнату і сказав, що біля столу сидить чоловік, який читає. Йому було запропоновано:

– Підійдіть, налякайте його.

Запанувало мовчання.

– Наказую, підійдіть і налякайте його.

Знову мовчання, а потім боязкий голос:

– Не можу.

– Поясніть, чому не можете?

– Не можна – у нього серце слабке.

– Тоді не лякайте, але наскільки можливо, без шкоди, наповніть його своїм впливом. Що бачите?

– Він обернувся й запалив другу лампу.

– Якщо не шкідливо, то посильте ваш вплив. Що бачите?

– Він схопився і вийшов у сусідню кімнату, де сидить жінка.

Після закінчення досліду ми подзвонили до нашого знайомого і, не кажучи в чому справа, побічно навели його на розповідь про його відчуття. Він сказав:

– Дивне у мене сьогодні було відчуття. Зовсім недавно я сидів за книгою і раптом відчув якусь нез’ясовну присутність. Соромно сказати, але це відчуття настільки загострилося, що мені захотілося добавити світла. Все-таки відчуття посилювалося настільки, що я пішов до дружини розповісти і посидіти з нею.

Окрім самого досліду, який так ясно показав причини багатьох наших відчуттів, для мене особисто одна подробиця у ньому мала незабутнє значення. У земних обставинах людина, звичайно, не стала б міркувати, чи слабке у когось серце. Вона налякала б, облаяла, заподіяла би зло, ні з чим не рахуючись. Але тонке тіло, те саме, про яке так виразно говорить Апостол Павло, воно, по суті своїй, належить до добра. Як бачите, перш ніж виконати наказ – налякати, з’явилася думка відчути серце. Сутність добра підказала зараз же, що було б небезпечно пошкодити і без того слабке серце.

Один такий дослід у звичайнісіньких повсякденних обставинах вже виводить за межі тілесно обмеженого. Вийшло не лише виділення тонкого тіла, але чудове випробування доброї сутності. Скільки темного вантажу має загострити світлу, тонку сутність, щоб люди доходили до людиноненависництва. Знову, як говорив Святий Антоній: «Пекло – невігластво». Адже увесь темний вантаж передусім від невігластва. При такому становищі наскільки потрібні добрі думки, котрі своїми незримими крилами торкаються загостреного, отуманеного чола.

Коли люди в неуцтві говорять: «Для чого ці зосередження думки, для чого ці відлюдники, які пішли від світу? Адже вони егоїсти і про свій порятунок тільки думають». Велика помилка в такому судженні. Якщо навіть при самому повсякденному досліді ми могли переконуватися у добрій і благородній суті тонкого тіла, якщо ми бачили, що думка добра перевищила усі накази, такі неспростовні у подібних випадках, то наскільки ж потрібні ці думки добра. Скільки простої, зворушливої ощадливості позначається у простій відповіді про слабке серце. А хіба мало зараз слабких сердець, і хто має право обтяжувати їх? Хіба мало зараз смертельно уражених сердець, які від одного необережного поштовху вже не витримають більше? І буде це таке ж точно вбивство, як убивство кинджалом, кулею або отрутою. Хіба не отрута проникає в серце при злосливому нападі? Яка величезна кількість убивств, справжніх, умисних, злобних у своїй тривалості, відбувається поза всякими судами і вироками! Отруїти людину не можна, задушити людину не можна; це правильно. Але тоді чому ж можна розгризти і розірвати серце людське? Адже якби люди, хоча б іноді, хоча б коротко, в годину вранішню помислили про щось добре, поза їхнім власним самозвеличенням, це було б уже великим приношенням світу.

Звичайно, неосвічені циніки, напевно, посміхатимуться, вважаючи, що думка – це ніщо, в усякому разі, не більша за билинку у повітрі. Всякий цинізм щодо думки, щодо духу, щодо позатілесних  можливостей буде яскравим прикладом грубого невігластва. Коли ж ці неуки, злісно кривлячись, скажуть: «Куди вже нам, малокультурним, занурюватися в океан думок», – це буде сказане зовсім не в упокоренні і боязкості, а буде словом потворної гордості.