Легенди

Професор Варшавського Університету Зелинський у своїх цікавих дослідженнях про древні міфи дійшов до висновку, що герої цих міфів зовсім не легендарні фігури, а реально існуючі діячі. До того ж висновку прийшли і багато інших авторів, таким чином спростовуючи матеріалістичну тенденцію минулого століття, яка намагалася зображувати усе героїчне лише якимись абстрактними міфами. Так, французький учений Сенар намагався довести, що Будда ніколи не існував, і це не що інше, як сонячний міф, що було відразу ж спростовано археологічними знахідками. Такі ж спроби були проведені, щоб довести, що і Христос ніколи не існував, хоча ми маємо свідчення, дуже близькі до Його часу. Окрім того, в Сирії нещодавно була знайдена плита з римським написом – едикт[1]  проти перших християн, за часом надзвичайно близька до маніфестації Христа. У цій боротьбі між тими, хто пізнає і заперечує настільки зрозуміла межа, що розділяє усю світову психологію. При цьому надзвичайно повчально спостерігати, наскільки усі ті, хто заперечують, з часом виявляються переможеними; ті ж, хто захищав героїзм, істину, велику реальність, вони знаходять виправдання в самій дійсності.

Той, хто істинно розумів героїв і міфи і хто тимчасово вважався мрійником, виявлявся найбільшим реалістом, тоді як скептик  справедливо зайняв місце «мрійника», який повірив або наклепу, або збоченому джерелу. Так повільно, але правильно обертається колесо еволюції, несучи з собою відновлення забутої правди.

Озирнемося і помітимо, як швидко і як легко людство забуває навіть недавні події і діячів. Ще нещодавно такі особи, як Парацельс або Томас Воган, відзначалися в енциклопедіях як ошуканці. Але потім деякі люди, в яких була жива справедливість, змогли ознайомитися з їхніми творами і знайшли, замість оголошених шарлатанів, глибоких учених, відкриття яких принесли людству багато блага. Згадую, як в дитинстві ми захоплювалися книгою Гастона Тіссандьє «Мученики науки». Ті, які загинули жертвами всеспалення, в тортурах, на ешафоті, тепер визнані як великі учені. Але брехливий скептицизм продовжує свою підпільну роботу і, замість колишніх мучеників, поспішає винайти інших, щоб потім вони, зі свого боку, так само були вшановані пам’ятниками і народними урочистостями.

За останні роки в громадських течіях помічаються деякі окремі діяння, які дають надію, що шкідливе заперечення неначе вже усвідомлюється і, таким чином, сподіватимемося, займе заслужений темний кут.

Люди починають тягнутися до життєписів. Але і в цьому шептуни-скептики не хочуть поступитися. Знизуючи плечима, вони скажуть вам: «Як ви можете бути упевнені відносно істинних  намірів, що викликали вчинки, відображені в біографії»? Або: «Як ви можете бути упевнені, що не були випадковостями ті події, які забарвили життєписи ваших героїв»? Або: «Чи можете ви стверджувати, що біограф був щирий і неупереджений»?

Допустимо, що ці зауваження до певної міри можуть мати під собою ґрунт. Придамо деяке забарвлення життєпису особистості самого біографа. Проте, архіви історичних документів доносять до нас все ж багато безперечних життєвих віх дійсності. Ще в недавньому минулому літописи вважалися сумнівними документами, що не заслуговували на серйозну увагу. Але археологічні та історичні знахідки і документи, сучасні літописам, показують, що вони заслуговують набагато більшої поваги, ніж ще нещодавно поверхневі уми вважали. Звичайно, сподіватимемося, що людство тепер не втрачатиме цілі віки для правильного освітлення видатних явищ.

Віддаючи належне літописам і життєписам, людство навчиться і писати їх. Було б найбільшою помилкою думати, що поняття героїв сумісне лише з минулим. Синтез нашої Ери кристалізує своїх героїв. Можна сподіватися, що вогнища, в’язниці і страти більш не будуть неодмінними атрибутами цих великих душ!

Встановлюючи, що боги давнини були героями, закарбованими в пам’яті народу, ми зміцнимо себе в усвідомленні, що і в наші дні індивідуальність і особистість правлять кермом людства. Стверджуючи існування таких індивідуальностей, ми навчимося, за прикладом предків, в доброзичливому позитивному дослідженні передати суть їхньої особистості в наступні покоління. Не забудемо, що в майбутньому ці життєписи увійдуть до народних шкіл як Світочі Прогресу. Тому навчимо молодь не лише читати біографії, але й уміти писати їх або, вірніше, розрізняти – що з проявів їх сучасників увійде до історії.

Читаючи легенди, молодь навчиться мріяти. Це велика якість, бо вона наповнює серце кращими, потужнішими вогнями. Цими вогнями серця молодь пізнає, як розрізняти, де істина. Істина не пізнається розрахунками, лише мова серця знає, де живе велика Правда, яка, не зважаючи ні на що, веде людство до сходження. Хіба легенди не є гірляндою кращих кольорів? Про мале, про незначне і жалюгідне людство не складає легенд. Часто навіть в міфах, що здаються негативними, знаходиться пошана до потенціалу внутрішньої потужності. В усякому разі, кожна легенда містить щось незвичайне. Чи не веде ця незвичність дух людський поверх сутінків механічного стандарту? Цим машинним стандартом еволюція не будується. Легенда, яка звільняє нас від гнітючих умов щоденної рутини, оновлює наше мислення, дозволяє зануритися в нові глибини знання, повні невичерпного молодого завзяття.

Запитаєте великого математика, великого фізика, великого фізіолога, великого астронома, чи уміє він мріяти? Я не згадую художників, музикантів, поетів, бо уся природа їхня побудована на здатності мріяти. Великий учений, якщо він дійсно великий і не боїться недоброзичливих свідків, звичайно, довірить вам, як прекрасно він уміє возноситися мріями. Як багато з його відкриттів в основі своїй мають не лише розрахунок, але саме високу життєву мрію.

Так, легенди не абстрактність, а сама реальність. Воістину мрії не ознаки неписьменності, а відмінності витончених душ. Тому всіляко заохотимо в молоді нашій прагнення до оповідей, що звуть і творять, і разом з молоддю, залишаючись молодими, вшануємо мрію як провідні крила нашого відродження і удосконалення, що возносять.

Спрямування, Ієрархія, Безмежність, Краса – тільки по цих віхах ми рухаємося поза сумнівом вперед. Природу нашої діяльності ми повинні пристосувати до життя негайно. Віддаючи належне мрії, ми не зробимося «мрійниками».

Нехай буде ця мрія Творця. У цій мрії не буде ні одурманення, ні мінливості, але буде непорушне Знання, зібране в глибинах нашого духу. І, передусім, пам’ятатимемо, що слово Культура може означати «Культ-Ур» – Культ Світла.

Гімалаї. Лютий, 1931 р.


[1] Едикт (лат. edictum — оголошення, від edicere — оголошувати) – нормативний акт, указ. Термін «едикт» виник у римському праві.