Завдяки спілкуванню з Богом,
Ти – ТВОРЕЦЬ свого щастя
Твоя мета – досяжна. Прямуй до неї, розвивай себе!
Діючи разом, ми робимо наше життя кращим!

 Українською  По русски

...Жити над особистими інтересами, жити інтересами Загального Блага, свого народу, Батьківщини, усього людства і всієї планети – означає зруйнувати стіни особистої в'язниці, означає розбити шкаралупу своєї аури і вийти спершу на Планетний, а потім вже і на Космічний простір.

(Грані Агні Йоги, том.7, параграф 64, Гуру)

          

Опитування Опитування про бажання навчатись новому

Стаття розділу Особистості

Лев Толстой


Толстой і Тагор

Рабіндранат Тагор

"Неодмінно ви повинні побувати у Толстого", – гримів маститий В. В. Стасов за своїм величезним заваленим столом.

Розмова відбувалася в Публічній Бібліотеці, коли я прийшов до Стасова після закінчення Академії Мистецтв у 1897 році: «Що мені всі ваші академічні дипломи і відзнаки! Ось нехай сам великий письменник землі російської визнає вас художником. Ось це буде визнання. Та і "Гінця" вашого ніхто так не оцінить, як Толстой. Він-то відразу зрозуміє, з якою такою вісткою поспішає ваш "Гонець". Нічого відкладати, через два дні ми з Римським-Корсаковим їдемо до Москви. Гайда з нами! Ще й Ілля (скульптор Гінзбург) їде. Неодмінно, неодмінно їдьмо».

І ось ми в купе вагону. Стасов, а йому вже сімдесят років, улігся на верхній полиці і запевняє, що інакше він спати не може. Довга біла борода звішується вниз. Йде довга суперечка з Римським-Корсаковим про його нову оперу. Реалістові Стасову не вся поетична етика "Кітеж-граду" до серця.

«Ось почекайте, зведу я вас з Толстим посперечатися. Він запевняє, що музику не розуміє, а сам плаче від неї», – погрожує Стасов Корсакову.

Саме в цей час багато говорилося про толстовське «Що є Мистецтво» і про «Моя віра». Розповідалися, як і належить навколо великої людини, усілякі небилиці про вислови Толстого і про саме його життя. Любителям осудів і пліток відкривалося широке поле для вигадок. Не могли зрозуміти, яким чином граф Толстой може орати або шити чоботи. Нашіптували неправдоподібні анекдоти про Толстого. При цьому зовсім не бралося до уваги, що він може розповісти прекрасну притчу про трьох старців.

Шкодую, що не маю під рукою тексту цієї оповіді. Але кожен охочий помислити про великого Толстого повинен знати хоч би короткий її зміст. На острові жили троє старців. І такими вони були простими, що єдиною молитвою, якою молилися вони, була: «Троє нас – Троє Вас. Помилуй нас». Великі чудеса здійснювалися в такому простому молінні. Прочув місцевий архієрей про таких стариків – простаків і неприпустиму молитву та й вирішив сам поїхати до них, напоумити їх молитвами гідними. Приїхав архієрей на острів, сказав старцям, що їхня молитва недопустима і навчив їх багатьом гідним молінням. Відплив архієрей на кораблі. Тільки бачить, що рухається по морю світло велике, і розгледів він, що троє старців, узявшись за руки, біжать по воді, поспішають за кораблем. Добігли. Просять архієрея: «Не запам’ятали ми молитви, тобою дані, ось і поспішили знову допитати».
Побачивши таке диво, архієрей сказав старцям: «Краще залишайтеся з вашою молитвою».

На початок сторінки

Чи міг невіра дати такий чудовий образ старих, що досягли Світла в їх простому молінні? Звичайно, Толстому, цьому великому шукачеві і знавцю, було близьким все справжнє, досконале. Та все ж подальші ускладнення Істини, звичайно, дух його не сприймав.

Всі пам'ятають і «Плоди освіти» Толстого, повість, повну сарказму про неуцькі спіритичні сеанси. Деякі люди хотіли побачити в цьому заперечення Толстим взагалі всієї метафізичної області. Але великий мислитель лиш батожив невігластво. У його епічному «Війні і Мирі», «Анні Кареніній» і в багатьох оповіданнях та притчах проявлено іскри щонайширшого розуміння психології в її найвищому значенні. У запалі суперечки Толстой справді міг стверджувати, що простий сільський танець для нього рівняється з найвищою симфонією. Та коли ви могли спостерігати, наскільки письменника глибоко зворушувала саме краща музика, то ви чудово розуміли, що в його парадоксах лежить щось набагато тонше і обширніше, ніж слухачі його хотіли з них зробити у своєму розумінні. Великий Вчитель, що йде наприкінці життя в Оптіну пустинь, хіба не дав хоча б одним цим відходом найвищий аспект свого земного буття?

Вранці у Москві, ненадовго зупинившись в готелі, ми всі відправилися в Хамовницький провулок, до будинку Толстого. Кожен віз якісь дарунки. Римський-Корсаков – свої нові ноти, Гінзбург – бронзову фігуру Толстого, Стасов – якісь нові книги і я – фотографію з «Гінця».

Той, хто знав тихі провулки старої Москви, старовинні будинки, відокремлені від вулиці двором, всю цю атмосферу освіченого побуту – той знає і аромат цих старих садиб. Пахло чи то яблуками, чи старою фарбою, чи особливим запахом бібліотеки. Все було таке просте і разом з тим витончене. Зустріла нас графиня Софія Андріївна. Розмовою, звичайно, заволодів Стасов, а сам Толстой вийшов пізніше. Також такий білий, в світлій блузі, яку пізніше прозвали «толстовкою». Характерний жест рук, засунутих за пояс, – так добре схоплений на портреті Рєпіна.

Тільки у великих людей може поєднуватися така простота і водночас невимовна значущість. Я б сказав – велич, але таке слово не полюбилося б Толстому, і він ймовірно обірвав би його якимось суворим зауваженням. І проти простоти він не супротивився б. Тільки величезний мислительський і письменницький талант і незвичайно розширена свідомість можуть створити ту переконливість, яка виражалася у всій фігурі, в жестах і словах Толстого. Говорили, що обличчя у нього було просте. Це неправда, у нього було саме визначне російське обличчя. Такі обличчя мені доводилося зустрічати у старих мудрих селян, у старовірів, що жили далеко від міст. Риси Толстого могли здаватися суворими. Але в них не було напруги, і саме натхнення його при деяких темах розмов не було збудженням, а навпаки проявом потужної спокійної думки. Індії відомі такі обличчя.

На початок сторінки

Оглянув Толстой скульптуру Гінзбурга, зробивши декілька коротких і влучних зауважень. Потім прийшла і моя черга, і Стасов виявився абсолютно правим, вважаючи, що «Гонець» не тільки буде схваленим, але викличе незвичайні зауваження. На картині моїй гонець у човні поспішав до давнього слов'янського поселення з важливою звісткою про те, що «повстав рід на рід». Толстой говорив: «Чи доводилося човном переїздити швидкохідну річку? Треба завжди правити вище від того місця, куди вам треба, інакше знесе. Так і у сфері етичних вимог: треба кермувати завжди вище – життя все одно знесе. Нехай ваш гонець дуже високо кермо тримає, тоді допливе».

Пізніше Толстой заговорив про народне мистецтво, про деякі картини з селянського побуту, немов бажаючи спрямувати мою увагу у бік народу.

«Умійте уболівати з ним», – такі були настанови Толстого. Потім почалася бесіда про музику. Знову виникли парадокси, але за ними звучала така любов до мистецтва, такі пошуки правди і турбота про народну освіту, що всі ці різноманітні бесіди зливалися в прекрасну симфонію служіння людству. Вийшов цілий толстовський день. Другого ранку, збираючись знову в дорогу, Стасов казав мені: «Ну ось, тепер ви отримали справжнє звання художника».

Дивовижна вся доля Толстого – і великого письменника і великого вчителя життя. Кожна подія його життя тільки збільшувала всенародну пошану до нього. Коли ж відбулося відлучення його від церкви, то, здавалося, не було меж симпатії і співчуттям народним. Окрім вже надрукованих творів Толстого, в суспільстві ходили і багато недозволених цензурою речей і листів. Пошепки передавалися подробиці відлучення від церкви, йшли чутки про побачення з імператором. Нарешті, мовилося про пророцтва Толстого. Згодом це чудове пророцтво широко обійшло пресу. У прозріннях своїх маститий письменник вже передбачав і війну, і багато інших приголомшливих подій.

Кожна звістка про нове слово Толстого сприймалася напружено, немов поза офіційними авторитетами, десь, як могутня внутрішня течія, мчала творча прозріваюча думка Толстого. Окрім його громоподібних висловлювань про непротивлення злу, про любов вселюдську, про справжню освіту, залишилися і такі глибокі рядки, як опис смерті дерева. В Індії особливо були б зрозумілими ці прості зворушливі слова, в яких полягала глибока думка про всюдисуще життя. Улюблена героїня Толстого Наташа говорить: «Так, я думала спочатку, що ось ми їдемо і думаємо, що ми їдемо додому, а ми Бозна-куди їдемо в цій темряві і раптом приїдемо і побачимо, що ми не в Отрадному, а в чарівному царстві. А потім ще я думала...».

На початок сторінки

Священна думка про прекрасну країну жила в серці Толстого, коли він йшов за плугом, немов справжній Микула Селянинович з давньоруського епосу, і коли він, немов Беме, шив чоботи і взагалі шукав можливості доторкнутися до всіх фаз праці. Без втоми розкидав цей сіяч життєві зерна, і вони міцно лягли у свідомість російського народу. Незліченні доми імені Толстого, толстовські музеї, бібліотеки і читальні імені його. І хіба можна було уявити краще завершення праці Толстого, ніж його відхід в пустелю і кончину на маленькому полустанку залізниці. Найдивовижніший кінець великого подорожнього. Це було настільки невимовно, що вся Росія в першу хвилину навіть не повірила. Пам'ятаю, як Олена Іванівна перша принесла цю звістку, повторюючи: «Не віриться, не віриться. Немов би пішло щось від самої Росії. Немов відмежувалося життя».

Я зараз записую ці давні спогади, а перед вікном від самої землі і до самого неба – через всі пурпурові і засніжені Гімалаї засяяла всіма співзвуччями давно небувала веселка. Від самої землі і до самого неба! Також саме Олена Іванівна принесла і зовсім іншу звістку. Не раз доводилося їй знаходити в книжкових магазинах щось найновіше, потрібне і надихаюче. Знайшла вона і «Гітанджалі» Тагора в перекладі Балтрушайтіса. Немов веселка засяяла від цих сердечних наспівів, які вклалися в російському образному вірші Балтрушайтіса незвичайно співзвучно. Окрім чуйного таланту Балтрушайтіса, звичайно, допомогла і спорідненість санскриту з російською, литовською і латиською мовами. До цього про Тагора в Росії знали тільки уривками. Звичайно, чудово знали, як вітають ім'я Тагора у всьому світі, але до сердечної глибини поета нам, росіянам, ще не було змоги доторкнутися.

«Гітанджалі» виявилося цілим одкровенням. Поеми читалися на вечорах і на внутрішніх бесідах. Постало те дорогоцінне взаєморозуміння, якого нічим не досягнеш, окрім справжнього таланту. Таємнича якість переконливості. Невимовна основа краси, і кожне незабруднене людське серце тріпоче і радіє від іскри прекрасного світла. Цю красу, цей всесвітлий відгук про душу народну вніс Тагор. Який же він сам? Де і як живе цей гігант думки і прекрасних образів? Віковічна любов до мудрості Сходу знайшла своє втілення і зворушливе співзвуччя в переконливих словах поета. Як відразу ж полюбили Тагора! Здавалося, що зовсім різні люди, самі непримиренні психологи були об'єднані закликом поета. Мов під прекрасним куполом храму, мов в співзвуччях величної симфонії, так само переможно об’єднувала серця людські натхненна пісня. Насправді, як сказав сам Тагор в своєму «Що таке мистецтво»:

«У мистецтві наша внутрішня сутність шле свою відповідь найвищому, яке себе виявляє нам у світі безмежної краси поверх безпросвітного світу фактів».

На початок сторінки

Всі повірили, вірять і знають, що Тагор належав не до земного світу умовних фактів, а до світу великої правди і краси. Зародилася тривала мрія: де б зустрітися? Чи не дасть доля і тут, на цьому світі, ще побачити того, хто так потужно покликав до краси-переможниці? Дивно здійснюються в житті ці наказові мрії. Справді, несповідимі шляхи. Справді, саме життя снує прекрасну тканину так натхненно, що ніяка людська уява і не витворить. Життя – найкраща казка.

Мріялося побачити Тагора, і ось поет особисто в моїй майстерні на Квінсгет-терас у Лондоні в 1920 році. Тагор почув про російські картини і захотів зустрітися. А саме в цей час писалася індуська серія – панно «Сни Сходу». Пам'ятаю здивування поета при виді такого збігу. Пам'ятаємо, як чудово увійшов він і духовний образ його змусив затрепетати наші серця. Адже недаремно говориться, що перше враження найвірніше. Саме найперше враження і дало зразу повне і глибоке відображення сутності Тагора.

На сніданку світової співдружності релігій в 1934 році у Нью-Йорку Кедарнат Дас Гупта так згадав цю нашу першу зустріч з Тагором: «Це трапилося 14 років тому в Лондоні. В цей час я був у будинку Рабіндраната Тагора, і він сказав мені: «Сьогодні я принесу вам велику втіху». Я пішов за ним, і ми поїхали в Саут Кенсингтон в дім, наповнений прекрасними картинами. І там ми зустріли Миколу Реріха і м-м Реріх. Коли м-м Реріх показувала нам картини, я думав про наш прекрасний ідеал Сходу: Пракріті* і Пуруша**, чоловік проявлений через жінку. Ці відвідини назавжди залишилися в моїй пам'яті».

Таким же незабутнім і для нас залишилося це явище Тагора, з усіма проникливими висловами і думками про мистецтво. Незабутнім залишився і його лист, насичений враженнями від нашої зустрічі. Потім зустрілися ми і в Америці, де на лекціях поет так переконливо говорив про незабутні закони Краси і людського взаєморозуміння. У суєті левіафана, міста, слова Тагора деколи звучали так само парадоксально, як і чарівна країна Толстого, що жила в серці великого мислителя. Тим більшим був подвиг Тагора, що невпинно обходив світ з владним покликом про Красу. Сказав поет про Китай: «Цивілізація чекає великого завершення прояву своєї душі в красі». Можна цитувати невпинно з книг Тагора його моління і заклики про краще життя, так легко виконувані в самобутній країні самого поета.

На початок сторінки

Чи далекі від життя ці заклики? Хіба вони лише мрії поета? Зовсім ні. Вся ця правда у всій своїй самобутності дана і здійснима у земному житті. Марно неуки запевнятимуть, що світ Тагора і Толстого утопічний. Тричі неправда. Яка ж утопія в тому, що треба жити красиво? Яка ж утопія в тому, що не треба вбивати і руйнувати? Яка ж утопія в тому, що треба знати і насичувати все оточуюче освітою? Адже це все зовсім не первинна субстанція, утопія, а сама реальність. Якби хоча в окремих пригашених іскрах не проникало в сутінки земного життя світло Краси, то і взагалі життя земне було б немислиме. Яка ж глибока вдячність людства повинна бути принесена тим гігантам думки, які, не жаліючи свого серця, насправді самовіддано приносять нагадування і накази про вічні основи життя! Без цих законів про прекрасне життя перетвориться на таке озвіріння і неподобство, що задушеним буде кожен живий подих.

Страшним є прокляття неподобства. Жахливими є гоніння, які у всіх історичних епохах супроводжували істинні пошуки і пізнання.

Тагор знає не з газет, але всім своїм чуйним серцем, які саме світові небезпеки постають в наші армагедонні дні. Тагор не приховує цих небезпек. Як завжди, сміливо він говорить про питання миру і освіти. Можна собі уявити, скільки шипіння неуцтва десь лунає на його заклики про мир.

Останній його лист, отриманий недавно, з болем відзначає світове становище: «Мій дорогий друже! Проблема миру сьогодні є найбільш серйозною турботою людства, і наші зусилля здаються такими незначними і даремними перед натиском нового варварства, котре бушує на Заході зі всезростаючою люттю. Потворний прояв оголеного мілітаризму всюди провіщає лихе майбутнє, і я майже втрачаю віру в саму цивілізацію. Та все ж ми не можемо звернути наші устремління – це тільки прискорило б кінець».

Серце великого поета насичене скорботою про сум'яття, що відбувається. Також він знає, що кожен культурний діяч повинен мужньо залишатися на своєму посту і самовіддано захищати скарби світу. І в цій самовідданості також явлено знак толстовського служіння людству. Як Толстой не був політиком, так само і Тагор завжди залишається Вчителем життя.

На початок сторінки

Чи можна назвати кого-небудь, хто з такою переконливістю поєднує модернізм із заповітами найдавнішої мудрості? Саме таке поєднання для більшості людей здається непримиренним. Навіть визнані філософи кажуть своє нищівне «або – або». Ніби життя не мало єдиного джерела і закони світобудови (не) були непорушні. Мені самому доводилося чути, як дуже освічені люди говорили, що несвоєчасно цитувати Конфуція або Веди***. Вони запідозрювали якесь ретроградство або нежиттєвість у вивченні давніх заповітів. Тільки тепер наука починає в особі декількох розсіяних по обличчю землі трудівників визнавати всю цінність пізнань, що дійшли до нас з глибини незліченних віків. Для Тагора такі пізнання вроджені, а його глибоке знання сучасної літератури і науки дає йому ту врівноваженість, той золотий шлях, який в уяві багатьох здавався б нездійсненною мрією. А він тут перед нами, тільки б уважно і доброзичливо розглянути його.

До сімдесятиріччя Тагора ми писали: «Віджая Тагор!» – перемога Тагора! Важка така перемога, але тим цінніше спостерігати за світлим переможцем, котрий просіяв служінням людству.

Для зовнішнього спостерігача Тагор і Толстой різні. Хтось охочий до пошуків суперечностей, напевно, закопошиться в бажанні ще що-небудь роз'єднати. Але якщо ми допитливо і доброзичливо заглянемо у суть, то кожен з нас пошкодує, чому у нього немає портретів Толстого і Тагора, знятих разом, – в заглибленій бесіді, в середині мудрості і в бажанні добра людству. У ризькій газеті «Сьогодні» був портрет Тагора до сімдесятирічного ювілею. Прекрасний поет Латвії Рудзітіс сердечно і витончено характеризував великого Тагора, а щойно з Праги проф. В.Ф.Булгаков прислав мені чудово виконану листівку із зображенням Толстого і його самого в 1910 р. в Ясній Поляні. І знову два прекрасних образи Толстого і Тагора постали переді мною в усій глибині мудрості своєї і в усій доброзичливості людству. Разом, на одному зображенні, хотів би я бачити ці два великі образи. Низький уклін Толстому і Тагору!

Микола Реріх
«Світанок», 14-15 вересня 1937 р.
Урусваті, Гімалаї


Примітки:
* У староіндійській філософії першопричина світу об'єктів. Назад до тексту
** Дух, свідомість, духовний початок. Назад до тексту
*** Пам'ятник староіндійської літератури, джерело відомостей по соціально-економічній і культурній історії стародавньої Індії (кінець II – початок I тисячоліття до н. е.) Назад до тексту


На початок сторінки


Над перекладом працювали Сенів О. та Н.Л.
Опубліковано: 13.04.2009
Останнє оновлення: 17.04.2009