Завдяки спілкуванню з Богом,
Ти – ТВОРЕЦЬ свого щастя
Твоя мета – досяжна. Прямуй до неї, розвивай себе!
Діючи разом, ми робимо наше життя кращим!

 Українською  По русски

Йди, йди, через усе йди, знаючи, що ніщо не належить нам і що цінним є лише накопичуваний досвід. Збирачем досвіду і знань може вважати себе втілений. Це його єдина мета і призначення в житті.

(Грані Агні Йоги, том.7, параграф 143, Гуру)

          

Опитування Опитування про бажання навчатись новому

Перегляд форуму Цей розділ на форумі

Переконання

Я впевнений, що кожен може жити краще, ніж він живе зараз. Для цього треба весь час розвиватись.
Кожен має зрозуміти хто він є зараз, чого прагне і що має робити, щоб досягти мети. Не варто бути як вівця: "куди женуть, туди і йду", або "куди всі, туди і я".
Кожен має свій шлях, свою голову на плечах.

До того ж, є речі незмінні з давніх часів. Вони передаються від одних людей іншим, тому що є важливими. Вважаю, що кожному варто оцінити своїм розумом такі важливі знання.
Життєвий шлях

У цьому розділі викладені (не лише мої) переконання щодо життя у цьому різноманітному світі.

Зміст розділу:

На початок сторінки


Боротьбу за порятунок людства можна назвати
боротьбою з неуцтвом, тобто з незнанням.
Треба просто прагнути того, щоб люди більше знали
про найпростіші речі, такі потрібні для життя
здорового, нормального і гармонійного.
Наприклад: про шкоду обжерливості, куріння,
пияцтва і бруду як у побуті, так і на тілі,
в одязі, а головне – в думках.
(М.К. Реріх)

Нами рухають переконання!

Щомиті ми приймаємо якесь рішення. І найбільше на нього впливають саме наші переконання. Пропоную тобі приклад таких переконань, складених у Програмну декларацію Руху добровольців «Простір свободи». Ці ідеї надзвичайно близькі мені (сподіваюсь, тобі теж):

Ми кличемо до спільних дій людей, які стомилися жити серед зла і зневіри.

Ми свідомі того, що біди країни, як і проблеми світу, коріняться насамперед у слабкодухості людей і їхній зневазі до своєї природи.

Ми прагнемо об’єднати тих, хто обрав творення вільного суспільства замість усамітнення, еміграції чи пристосуванства.

Тут – моя батьківщина. Зараз – мій час. Я не випадково живу в цьому часі і в цій країні. Моя байдужість і зневіра не дають моїй країні рости і вплітати свої візерунки в гармонію світу. Я покликаний це змінити, інакше навіщо я живу? Я покликаний творити себе і світ навколо себе. Це завдання – важливіше над буденні справи і над розбіжності між різними групами людей.

Ми кажемо: люди, що мають розум і совість, не можуть миритися з пануванням зла і зневіри, з утратою народом свого “Я”. Віднайти це “Я” України можна лише тоді, коли кожна небайдужа людина шукатиме своє власне “Я”.

Наш поклик – свобода. Наше завдання - не стільки оберігання традицій, скільки їх перетворення у нові явища світу. Вдосконалюючи себе і суспільство навколо нас, ми зможемо виконати свою частину праці з удосконалення світу.

Наш вибір потребує внутрішнього неприйняття пануючої суспільної системи, зневаги до ерзаців, підмін та двійників, які ця система плодить, опираючись паросткам вільного духу.

Совість, яка пробуджує дух свободи, повинна стати найвищим дороговказом. Ми прагнемо наблизити державні закони й суспільну мораль до законів людського серця.

На початок сторінки

Ми вважаємо свободу людини найвищою суспільною цінністю, прагнемо збереження і розвитку української національної ідентичності, стверджуємо пріоритет духовних цінностей над матеріальними.

І ще – сповідуємо єдність ідей і дій, бо декларації без справ нічого не варті.

Протистояти злу можливо лише тоді, коли перестаєш грати за його правилами.

Ми добровільно жертвуємо часткою свого часу, грошей, суспільного становища на благо один одному і нашій країні, разом творячи простір свободи.

Не заперечуючи важливості матеріальних цінностей, ми вважаємо їх лише доповненням, інструментом для реалізації духовних цілей людини. В ідеалі – ніщо матеріальне не може здолати людського духу, а що є життя, коли не прагнення до ідеалу?

Це не ідеологія, а лише прагнення жити за велінням долі й покликом сумління. Так жили й живуть багато людей. Ми лише прагнемо об’єднати зусилля таких людей, помножити нашу віру і разом змінювати себе і світ навколо нас.

Ключ до успіху нашої справи простий – бути вірним собі, своїй Батьківщині й своєму часу; підтримувати один одного; не спокушатися на те, що руйнує цілісне світобачення; відкрито поширювати свої переконання та цінності.

На цій правді стоїмо.


Жити – по-справжньому!

Давай подумаємо, що є повноцінне життя?.

Ось людина народилась. Спочатку вона – як тварина: себе не усвідомлює, відчуває лише свої потреби.

Потім вона впізнає близьких; починає взаємодіяти та пізнавати інших людей і світ навколо. Пізніше дитина починає усвідомлювати себе. Вона взнає, що добре і що погане, відчуває радість та смуток, довіру та недовіру, дружбу і ворожнечу.

Десь в глибині душі зароджується відчуття, що світом по-справжньому має рухати добро, любов; що усіх і все об’єднує одне загальне бажання жити добре, і часточка цього – душа – є у кожному.

Ми усі містимо в собі цей зв’язок з єдиним великим світом. На духовному рівні всі ми – єдині (ми відчуваємо це дуже часто); на матеріальному – «розділені» тілами (наші очі й інші органи відчуттів кажуть, що ми розділені).

І от тепер людина живе двома життями – матеріальним і духовним. В матеріальному житті вона їсть і п’є, працює, набирає знань і вмінь, вдягається, піклується про дах над головою, про комфорт; слідкує за часом, заводить ділові зв’язки, накопичує ресурси, впливає, протистоїть, бореться з конкурентами…

В духовному житті людина відверто спілкується з іншими людьми, тваринами і рослинами, вона виявляє добрі відчуття, дружить, любить, допомагає, сприяє життю когось або чогось; вона робить щось, що хочеться всією душею: співає, танцює, грає музику, малює, майструє, шиє, грає в ігри, бігає й стрибає…

Ці два життя накладаються, що нерідко призводить до конфліктів – втрат у матеріальному та/або духовному житті. Людина шукає способи жити без таких конфліктів – шукає гармонії.

З часом вона приходить до того, що матеріальне життя – крихке, тимчасове, будьякої миті може обірватись (бо тіло може бути поранене, може загинути, вмерти). І, одночасно, людина розуміє, що духовне життя – міцне, довге (ми знаємо багатьох людей, добра пам’ять про яких живе й досі, хоч тілом ці люди вмерли дуже давно), що саме духовна взаємодія з іншими людьми приносить нам величезну радість, надає життю сенс…

Проте матеріальні нестатки і втрати, тілесний біль та дискомфорт нами дуже сильно відчуваються – й це штовхає на те, щоб продовжувати спрямовувати свої сили та час на матеріальне життя, щоб не занурюватись повністю в життя духовне.

А ще ми володіємо багатьма бажаннями, що пов’язані з нашим тілом, із зовнішністю, з пихатістю – такі бажання в нашому суспільстві вигадуються, насаджуються людям і підтримуються

І ми продовжуємо шукати гармонію…

На початок сторінки

Нам не подобається світ, в якому ми живемо (якщо й подобається, то не весь час, не довго, не часто). Ми хочемо зробити своє оточення краще. Ми пливаємо на нього… А це оточення усе одно залишається з недоліками. Чому? Тому що воно формується іншими людьми. Ці люди мають свою волю, інтереси та бажання… Лише коли нам вдається досягти єднання з іншими у бажаннях – тоді ми разом щось змінюємо.

В яких бажаннях ми частіше досягаємо єднання з іншими людьми? У матеріальних бажаннях ми усі дуже різні, а у духовних – набагато ближче. Матеріальні об’єднання часто передбачають компроміс (взаємні поступки). Духовні об’єднання випливають із консенсусу (обопільної згоди).

Духовні об’єднання дужчі та триваліші (і приємніші) матеріальних.

Виходить, щоб покращити наше оточення, нам потрібно створювати більше духовних об’єднань, менше матеріальних. Але для цього наші відносини мають більше бути у духовному житті, ніж у матеріальному. Тобто, мені і тим, хто мене оточує, потрібно більше жити духовним життям…

…І що далі, тим більше ми це розуміємо: кожному потрібно вирости з матеріального життя та перейти до духовного – це буде добре для усіх.

Але ми живемо у тілах! Нам потрібно продовжувати жити матеріально, хоч би на стільки, щоб підтримувати у тілі здорове життя!

Так, потрібно. І в нас для цього все є. Проте здоровому життю тіла заважає багато надмірностей:

  • зайва їжа і питне (часто спиртне),
  • надмірна нерухливість,
  • зайві бажання (миттєві, ті, що йдуть не зсередини, не від душі),
  • зайві хвилювання (про те, що від нас не залежить, наприклад),
  • надмірна залежність від речей…

Ми не можемо повністю відмовитись від матеріального життя, але вдосконалюючись, полишаючи зайве, ми можемо більше жити духовно – жити по-справжньому.

(Далі напишу про розкриття себе та свого призначення, про любов, про працю і виконання призначення, про срідну працю, про мистецтво, красу, про гармонію, успіх, повагу та щастя.)

На початок сторінки

Про розкриття себе

На сайті Нового Акрополя, серед інших корисних статей, я знайшов статтю Як відкрити самого себе У ній розповідається про те, що значить відкрити самого себе, та наведено декілька гарних порад Леонардо да Вінчі.

Про гармонію

Пропоную прочитати статтю Про гармонію зовнішню і внутрішню. Її автору життя приносить чимало труднощів. Відтоді саме прагнення до гармонії із самим собою допомагає їх долати.

Про творчість

Творчий підхід, висловлення себе – це те, що дозволяє відчути смак життя. Своє ставлення до творчості й талантів я спробував викласти на сторінці Про творчість і таланти.

Про величезні можливості кожної людини

Ми періодично чуємо або читаємо про те, як деякі люди видужують всупереч безнадійним діагнозам лікарів. Серед відомих випадків – історія Валентина Дикуля та перемоги Ленса Армстронга. Що дозволило їм змінити на краще свої життєві ситуації? Гадаю – те, що вони розкрили і застосували ті величезні можливості, які є в кожній людині.

Про розвиток

Наведу думку, записану в книзі Путь жизни Льва Миколаєвича Толстого:

Будьяка людина рано чи пізно, явно чи неявно відчуває внутрішнє протиріччя: хочу жити для себе та хочу бути розумним, але жити для себе нерозумно...

Та чи є це протиріччям? Бо якщо так, то й для згниваючого зерна є протиріччя в тому, що воно, гниючи, пускає росток.
Протиріччя буде лише тоді, коли я не хочу дослухатись голосу розуму. Розум вказує необхідність перенести усвідомлення життя із особистого життя в зростаюче життя духовне. Він показує непотрібність та відсутність сенсу у особистому житті, обіцяючи нове життя, як проростає зерно, що розпирає шкорлупу.
Протиріччя лише тоді, коли ми так вчепились за цю зовнішнюю віджившу форму життя, що не хочемо розлучатися з нею, так само якби оболонка зерна після того, як зерно розбило її, хотіла б все ж таки продовжувати своє життя.

      Зерно, гниючи, пускає росток
Те, що ми називаємо протиріччям, є лишень муки народження нового життя. Коли перестаєш протистояти неминучому переходу від матеріального життя до життя духовного
(і віддаєшся цьому духовному життю), тоді відкривається нове, краще, істинне життя.


На початок сторінки

Опубліковано: 27.05.2007
Останнє оновлення: 25.06.2010
Перегляд форуму Обговорення цього розділу на форумі