Завдяки спілкуванню з Богом,
Ти – ТВОРЕЦЬ свого щастя
Твоя мета – досяжна. Прямуй до неї, розвивай себе!
Діючи разом, ми робимо наше життя кращим!

 Українською  По русски

Із книги "Путь жизни" Льва Толстого:

Лише ті люди, котрим вигідно панувати над іншими, можуть вірити в те, що насильство покращить життя людей. Для людей, які не пройнялися цим марновірством, має бути очевидним, що людське життя може покращитися тільки внаслідок власних внутрішніх душевних змін, і, аж ніяк, від тих насильств, які над ними чиняться.

          

Опитування Опитування про бажання навчатись новому

Стаття розділу Особистості


Легкі труднощі

Особливо важко буває людям змінювати умови побуту. Мимоволі згадується давня приказка, що "старі меблі не слід пересувати". Але прислів'я мудро визначає, що не слід пересувати дещо старе. Значить, всякі труднощі відносні лише для нашої свідомості. Дійсно, дуже часто люди говорять про труднощі, створивши їх у своїй уяві та затвердивши їх упередженою свідомістю.

Міський житель, пройнятий умовностями міського комфорту, вважає, що життя в наметах або в юртах буде найжахливішим існуванням. Якщо він із таким забобоном потрапляє в умови степового життя, то, звичайно, він сам же і надбудує всілякі жахи. Якщо ж він прийде у розмаїті умови з уявленням про те, що люди живуть усюди й умови життя створюють вони самі, то і всі міражі жахів розсіються. Недарма діти, доки вони ще не заразилися умовними передсудами, так прагнуть до пересування, до пізнання і легко пристосовуються до всіляких умов.

Хто знає – можливо, усі переселення народів, створені наслідками великої війни, не що інше, як урок-випробування для оновлення та розширення свідомості? Згадую, як одна просвітлена, високодуховна жінка колись жахалася, що невже їй доведеться пробути все життя у благополучних міських умовах? Дійсно, якщо уявити собі, що всі мешканці Землі дійшли до маленького благоденства, тоді у цій маленькій обмеженості полягатиме велика небезпека омертвіння. І ось великий перст указав народам знову мандрувати, знову підбадьоритися для сприйняття оновлено поглиблених будівництв.

За всі ці роки всякому, хто бачив багатьох людей, доводилося переконуватися в існуванні двох визначених типів. Одні випливали навіть серед неймовірних небезпек. І не тільки випливали, але й приносили посильну користь оточуючим. Незважаючи на сімейні та всякі майнові положення, вони залишалися і бадьорими, і світлими, і доброзичливими. Інший же тип, навіть і за сторонньої допомоги, все ж ішов донизу. Не міг змиритися зі зміною умов і найменувань. Не тільки вважав себе нещасним, але і вносив те ж сіре, нудне нещастя серед оточуючих.

На початок сторінки

Будь-яке пересування для цих людей було вже якимось покаранням з небес. Вони не тільки не пізнавали нові місцеві умови, але грузнули лише в безпідставних осудженнях всього, для них незрозумілого. Однією з головних утіх для них залишалося взаємне осудження і взаємне применшення, ніби, применшуючи когось, вони сподівалися тим піднестися самі. Замість того щоб навчитись пристосуватися, зрозуміти, співчувати і просуватися, вони вважали за краще повільно занурюватися на дно, як у старій українській приповідці: "Не витрачай, куме, сили даремно, опускайся прямо на дно".

Такі явища, як ми бачили за ці роки, не відносилися до якої-небудь однієї народності. Вони були чисто міжнародним явищем, із якого живі духом могли навчатися в житті перевагам дієвого оптимізму і жахам невігласького песимізму. Звичайно, ці два основних типи людства, один – ведучий, успішний, одухотворений, а другий – омертвілий, неосвічений, загрузлий, були завжди. Але роки особливого світового збентеження лише виявили їх з особливою чіткістю.

Досвідчені вихователі завжди розуміли, що дітей не можна відривати від природи, бо лише в ній вони збережуть рухливість, кмітливість і рішучість. Мудрий лікар завжди радив городянам триматися ближче до землі, і наслідки таких мудрих життєвих порад ми бачили часто. Всякі "соколи", скаути, "розвідники", "костряки" та інші здорові співтовариства, які виводять городян на природу, явилися одним із найздоровіших явищ останніх років. Все, що закликало до дружнього багаття, біля якого все повинно було бути зроблено самим, все це зміцнювало дух. І не тільки все повинно було бути зроблено самим, але і все повинно було бути обдумане в якійсь новій, а можливо, і кращій мірі.

Винахідливість має бути тренована. Хто знає, чи міг би утворитися такий велетень винахідливості, як Едісон, якби він опинився в маленькому міському благополуччі? Кожен із нас бачив багато прикладів, коли навіть більш-менш здібні люди були нездатні діяти через обстановку вульгарного благополуччя. Пам'ятаю, як один видатний педагог, випускаючи в життя своїх вихованців, говорив деяким із них: "Шкодую, що батьки ваші багаті, як би ви не потрапили до золотої клітки". А іншим він говорив: "Не обтяжує метал крила ваші. Летіть високо і далеко".

Мовби у виправдання цих порад, раптом затряслися умовні цінності. Навіть такий притулок, як земельні папери, і ті виявилися ніби в землетрусі. Якийсь житель під час землетрусу, вибігаючи з дому, скаржився: "Ось тобі і нерухомість!".

На початок сторінки

Багато таких максимумів пропонує саме життя. Одні [люди], призначені для жаху, ними жахаються, а інші розумно приймають речі так, як вони є. Одні захоплюються нерозумно міражами, а інші відмінно розбираються, де міраж, а де дійсність. Але ж для того, щоб розібратися в міражах та ілюзіях, потрібно, насамперед, бачити ці міражі.

Згадується індуська притча про сім сліпих, які описували слона, кожен від свого розуміння. Так само точно ніякими словами ви не розповісте враження міражу тому, хто його не бачив. Але в місті міражі незримі. Щоб побачити їх, треба побувати в пустелі і там на місці, навчитися відрізняти дійсність від ілюзій.

Переконані містяни дуже важко розбираються в істинних враженнях. Пам'ятаю, як один із членів експедиції, який вперше опинився в пустельних умовах, вирішив відправитися зі стану до прекрасного міражного озера. Всі мої переконання про те, що це озеро не існує, не повели ні до чого. Заблудлий подорожній викликав двох провідників і на превеликий подив сказав, що через годину він вже буде біля цього озера і що він вірить своїм очам більше, ніж нашим переконанням. Через кілька годин бідолаха втомлений вернувся назад і сердито відмовлявся далі обговорювати предмет про неіснуюче озеро.

Але ж потрібно було бачити, з якою зарозумілістю він критикував наш розпорядок, коли ми зупинилися біля жалюгідного колодязя, замість того, щоб пройти ще годину до прекрасного, оточеного деревами, озера!

Питання про міражі завжди дуже повчальне. Відучити від міражної особистої зарозумілості може лише справжній досвід, а досвід життя найкраще дається у природі.

Але не можна вийти на природу, лише теоретично вирішивши про корисність такого досвіду. Толку від такого розумового рішення буде мало. Треба природу розуміти. Треба увійти в неї, ніби співробітником її, не з осудженням, але захоплено.

Всі пам'ятають прекрасну легенду про Фалунський рудник, так картинно переказану Гофманом. Володарка рудника суворо обходиться з рудокопом, котрий не з любові до самої справи, а з інших, особистих спонукань приходить відібрати прихований скарб.

Голоси природи звучать для тих, хто вступає в неї з відкритим серцем, доброзичливо. Антей торкався до землі для наповнення силою, для оновлення моці духу. Звичайно, не у сп'янінні він падав на землю, але свідомо він торкався до землі, і тоді вона повідомляла йому здорове оновлення. Антей називався могутнім велетнем. Чи не від цілющих дотиків до землі він отримав назавжди це потужне найменування. І хіба могли йому здаватися тяжкими труднощами ті збентеження, які оволодівають у закритих підвалах, під склепіннями і в тісних стінах.

На початок сторінки

Ймовірно, Антею такі умовні труднощі здавалися б навіть просто незрозумілими. І, таким чином, від природи "легкі" труднощі робляться не парадоксом, але справжнім визначенням. "Навантажуйте повніше, коли йду в сад прекрасний". Хіба це не є точна вказівка про те, де і як змінюються труднощі.

Коли волхви спрямовували погляди свої в бездонне небо, тоді вони бачили керівні зірки. Якби вони не дивилися вглиб небосхилу, то вони б і не побачили зірку. Благословенний той, хто свого часу озброїв їх знанням спостережень за законами природи і тим збудив їхню пильність, тим насторожив їх і зробив вісниками дивовижними.

Про які ж труднощі можна бідкатися, коли пильнує зірка керівна? Той, хто сказав "Благословенні перешкоди, вами ми ростемо", той знав і керівну зірку.

Цаган Куре, 2 квітня 1935 р. Микола Реріх


На початок сторінки

Переклад українською: Н.Л.
Опубліковано: 20.06.2021
Останнє оновлення: 20.06.2021