Завдяки спілкуванню з Богом,
Ти – ТВОРЕЦЬ свого щастя
Твоя мета – досяжна. Прямуй до неї, розвивай себе!
Діючи разом, ми робимо наше життя кращим!

 Українською  По русски

Йди, йди, через усе йди, знаючи, що ніщо не належить нам і що цінним є лише накопичуваний досвід. Збирачем досвіду і знань може вважати себе втілений. Це його єдина мета і призначення в житті.

(Грані Агні Йоги, том.7, параграф 143, Гуру)

          

Опитування Опитування про бажання навчатись новому

Стаття розділу Особистості

Шляхи благословення

Зміст
I
II
III
IV
 

I

Як бджоли збираємо ми знання і складаємо наш здобуток у дивовижні соти. По завершенню року, обтяжені речами, ми переглядаємо наші «скарби». Одначе, хто встиг підсунути нам стільки непотрібного? Коли встигли ми так ускладнити шлях свій? Але серед випадкового і такого, що підлягає, як пічний перегар, знищенню, завжди височіють віхи, цінні для нашого духу. Це вони ведуть людство через всі раси, через всі кола досягнень. Сходи до храму.

«Істинно, істинно! Краса є Бог! Мистецтво є Бог. Знання є Бог. Вся слава, уся пишнота, вся велич є Бог. Істинно, істинно!» – вигукнув індуський Святий, повертаючись зі стану Самадхі. І постане новий шлях краси і мудрості. Кращі серця вже знають, що краса і мудрість не розкіш, не привілей, а радість, призначена всьому світу на всіх щаблях досягнення. Кращі люди вже розуміють, що не лише говорити вони повинні про шляхи краси і мудрості, а й дієво вносити їх у своє і суспільне повсякденне життя. Вони знають, що європейський костюм не є ознакою культурної людини. Вони знають, що в наші дні, в дні смертельної боротьби між механічною цивілізацією і прийдешньою культурою духу, особливо нелегкими є шляхи краси і знання, та надто важкими напади чорної вульгарності. Та вони і не приховують, що боротьба важка, і за нею вже ростуть крила звільненого Духу. Ви знаєте, що найкраща краса природи творилась на місці колишніх потрясінь землі. Ви відчуваєте захоплення перед скелями, прірвами, живописними шляхами старої лави. Вражаєтеся кристалами і зморшками кам'яних кольорових нашарувань. Нескінченну красу дають конвульсії космосу.

Подумайте, скільки знамень явлено!

Залила кров'ю світ війна. Засухи, зливи сколихнули людський устрій. Зникли озера. Обвалилась вершина Монблану. Проявив себе голод. Скільки умовностей відживаючої раси вже розпалося.

І серед руїн людських умовностей вже виникає нове життя. І навіть найтупіші починають усвідомлювати, що багато чого, видимого ними, не випадкове. Новий світ іде!

Іде під здивованими і приголомшеними поглядами. І в новому світі, в його нових храмах постане нове життя, і в ньому мистецтво і знання підтримають престол любові Божества.

Благословенні ведуть нас цими шляхами. Серед жахливих розумових нагромаджень віджитого мотлоху видно вже ознаки синтезу.

Пізнаючи майбутнє значення краси і мудрості, люди зрозуміють і шляхи їх виникнення.

На початок сторінки

Зараз треба думати про мистецтво. Треба відчути і укріпити вищий провідник Духу Утішителя. Зауважте, в кінці минулого сторіччя (XIX – пр.) стерлися старі стилі. Життя заполонили неживі підробки. Творіння краси стояли одиноко.

Облаштування жител, речі вжитку, середній рівень картин і скульптур дійшов до межі фальшивої байдужості, і тоді негайно з'явилася реакція. Але наскільки огидною була підробка, настільки ж образливою була реакція.

Зненавиділи старих. І ненависть породила злісну безпорадність. Бризкаючи отруйною слиною занепаду, кинулися створювати нові теорії.

Ніби невмілі дрогісти, (торговці аптекарськими та хімічними товарами – пр.) вони розклали іскри Божества по склянках і наклеїли етикетки. Отже, на зміну пихатій байдужості, життя наповнилося різними post’ і ex’-ами. І знову роздробленість дійшла до межі. І знову охоронці справжнього мистецтва, такі як Роден, Пюві, Ван-Гог, Гоген, Сезанн, залишились самотніми, а навколо них велася метушня з розпинання краси. Який сюжет для старого Брейгеля або Босха. Або вони були поневолені сюжетом, або вони шукали лише форму, або вони шукали лише фарби. Вони самовільно і безглуздо розділили мистецтво на вище, декоративне, прикладне, комерційне. Вони спотворили поняття реальності. Вони розрубали єдине дерево. Вони вигнули все, за що могли схопитися їхні судорожні руки. «Бідні вони», – як сказав про них один великий художник.

Вони забули те, що звучить в кожному атомі зоряного неба, перед чим їхні сліпі теорії здаються жалюгідними латками. Вони забули про гармонію. Вони не хотіли знати, що наближається час гармонізації центрів. Вони забули, що таємнича краса мистецтва, його переконливість – приховані у шляхах його виникнення. Звідки прийде, на тій мові і говорити буде. У таємничих узагальнюючих шляхах мистецтва є та міжнародна мова, яка об’єднає все людство.

Це не загальне місце. Не трюїзм. Це треба підкреслити і проявити всіма силами духу, бо люди забули зовсім простий шлях світла і творчості.

Мова людська, яскрава і могутня при засудженні, стала в'ялою і блідою при похвалі і утвердженні.

Але не сприйміть сказане за заперечення. Ми заперечень не витримуємо. Адже всі «новатори» намагалися зламати вульгарність. А тому навіть невдала спроба має бути виправдана. Всі борці проти вульгарності – в одному таборі. Звичайно, чим ширша форма – тим місткіша вона. Не обминути великий закон вміщення.

На початок сторінки

А керманичі життя творять невтомно. І можна радіти страхітливим межам нашого хаосу. Так із піни бурі знову постає обмита, виблискуюча скеля; вже наближається час творення і узагальнення. І ми знаємо не прогнози. Ми вже бачимо світлі ознаки. Поодинокі люди, розділені горами і океанами, починають думати про поєднання елементів, про творчу гармонію. І думки єдності летять над світом. Молодь вже пише на своєму трудовому щиті:

"Cor Ardens" recognizes art as the universal medium of expression and evidence of life. It realises the phenomenon that ideals in art manifest themselves simultaneously in all parts of the world and therefore acknowledges the creative impulse irrespective of heritage. Art should be created with honest mind and from genuine necessity. Cor Ardens is a con-crete move to bring together, at least in spirit sympathetic isolated individuals. We must walk the rising road of grandeur enthusiasm and achievement with all the power of our spirit.

«Кор Аденз» («Cor Ardens» – «Арденські ліси» – пр.) визнає мистецтво як універсальний засіб вираження і прояву життя. Це дає можливість зрозуміти той феномен, що ідеали мистецтва виявляються водночас у всіх частинах світу і, таким чином, засвідчує незалежність творчого імпульсу від походження. Мистецтво має творитися чесною думкою і з непідробною необхідністю. Кор Аденз – це конкретний шлях для об’єднання, хоча б подумки, близьких духовно, відокремлених індивідуумів. Ми повинні крокувати висхідним шляхом урочистого ентузіазму і звершень, зібравши усю силу нашого духу.

Чи ж в цих словах не звучить перемога духу? Невже хаос не відкрив брами єднання? Невже роз'єднані фізично душі не починають розуміти одна одну на мові вищого благословення?

Друзі невидимі! Знаю вас. Знаю, як не по-людськи важко вам подолати всі умовності життя і не погасити ваш світоч. Знаю, як боляче вам йти під презирством тих, хто побудував своє життя на темних поняттях грошей. Знаю вас – одинокі – перед вогнем, який здається вам одиноким. Мої молоді друзі! Завжди молоді. Невже не бачите, що біля того ж вашого вогню сидить чимало? І не самотні ті, що сидять біля одного вогню. І якщо рука ваша ще не відчула потиску, то дух ваш вже прийняв поцілунок брата.

Які гігантські маси зрушені братськими зусиллями. І кожне напруження у напрямку краси і знання сяє усвідомленням того, що єдиний промінь духу веде нас – той промінь, перед яким спалахує екстаз духу, а тіло тріпоче в передчутті.

Не тремти, не бийся так, бідне серце! Ще раз, знову після довгого часу, ти навчишся володіти могутністю, яка так близько. Купіль Краси!

Велике значення мистецтва для майбутнього життя! Новий світ іде!

«Облиште всі забобони – мисліть вільно», – так Благословенний сказав.

На початок сторінки

II

Я знаю тебе, гомункулусе. Це ти підсунув нам в дорозі стільки непотрібних речей. Це ти радив нам не довіряти всьому молодому і «недосвідченому». Це ти підставив зовнішні факти замість фактів по духу і сутності. Це ти позолотив рами на картинах. Ти прокрався в ради і ліги і прикрив прагнення до досконалості обов'язком могильників. Ти сильно трудишся. І в твоїй невидимій імперії росте славне людиноненависництво.

Але яким би малим ти не був, вже розгледіли тебе. І пізнали твої звички. Ти боїшся талісману любові. І любов підтинає твої творіння. Любов творчої досконалості. Ти хочеш закидати її старими речами. Ти думаєш, що полум'я любові погасне? Але ти забув потаємну властивість полум'я. Воно запалить будь-яку кількість світочів і не зменшиться.

Де вже тобі боротися! І якби ти навіть проникнув у всі ліги націй, – все ж за націями стоїть людство. І тут працелюбний гомункулус не досягне успіху. Бо людство все-таки, хоча й поволі, йде до гармонії.

Чи не здається вам дивним, друзі, що навіть у наші дні, в дні найбільшого сум'яття і страху, все ж можуть дієво виявлятися такі ще віддалені поняття, як любов, благо, досконалість, тобто всі супутники гармонії? Гармонію часто не розуміють. Змішують з унісоном. Не розуміють. Так само, як не розуміли Нірвану. Однак гармонія не є абстрактним співом. Гармонія, гармонізація центрів є виявленням діяльності у всій її потужності, у всій ясності і переконливості. Пізнаючи свої прагнення, ми об’єднуємо всі наші центри в одному напруженні і навіть долаємо всі установлення фатуму. Але ж дух наш знає найкраще, де правда. І кожен наш вчинок оцінений духом воістину.

Також цей дух знає, що любов і досконалість будуть застосовані в житті, у простоті і ясності творчості. Якщо простота виразу, ясність бажання будуть відповідати незмірній величі Космосу – то це шлях істинний.

І цей Космос – не той недосяжний Космос, перед яким лише зморщують чоло професори, а той великий і простий, той, що входить у все наше життя, творить гори, засвічує світи – зірки на всіх незлічених планах.

Простота – неодмінна якість гармонії. Творчість майбутнього буде осяяна простотою. Звичайно, ви не сплутаєте простоту з примітивізмом, з нарочитістю. Тут різниця така ж велика, як між мистецтвом і штампом. І часто в золотих рамах висить комерційний штамп, а на плакаті під вихором і снігом тріпоче справжнє мистецтво.

Але ж дух, хоча мовчки, знає, де штамп, де вульгарність, а де радість і творчість.

Мовчки питайте духу вашого, долучаючи кожен предмет до дому вашого. Промовляючи заклинання проти гомункулуса, обдумайте, навіщо і як прийшли ви до думки залучити до вашого вогнища нового гостя. Адже ці мовчазні гості можуть бути справжніми друзями, але можуть стати і ворогами вашого дому.

На початок сторінки

В усвідомленні предметів лежить гармонія їхня. До того ж дух ваш знає ворога і друга.

Знаємо неспростовні зцілення музикою і барвами. Згадаймо могутність співу. Пригадаймо високе піднесення в храмах, у музеях. Дім Божий! Дім Великої Таїни! І таїнство Духу має підніжжям лише красу.

Звичайно, ви любите мистецтво. І ви багато про що хочете розпитати у мене. Ви хочете знати, що краще для гармонії дому: картини чи стінопис. Чи краще закріпити обстановку нерухомо. Чи життєвіше – ідея Китаю і Японії, де щодня на стіні кімнати розміщується одна картина?

Напевно, ви хочете запитати, чи правильна ідея наших сучасних виставок, де за зовнішнім виглядом храму мистецтва причаїлася ятка торговця?

Учитель виганяв торгашів з храму. Учитель знав, звичайно, що в житті нашому без торгашів ще не обійтися. Але Він виганяв їх саме з храму.

Так і в справі мистецтва. Звичайно, торгівля мусить залишитися. Але вона повинна бути винесена за межі храму. Хай буде правдиве свято; хай буде порядна торгова ятка. Але ятка у храмі і личина храму в ятці вносять внутрішню розпусту поміж творців і цинізм поміж відвідувачів. Пахощі храму скують порухи навіть запеклого циніка, і гомункулусу доводиться тікати.

Правда, гомункулусе, вам все-таки доведеться піти з життя. Незлічені молоді серця просять вас піти.

Очистивши принцип обміну мистецтва, можна ввести його в дім. Внести ніби свічку запалену в храмі. І думка щодо стінопису, і цінна зміна вражень Сходу – все знайде своє місце. Адже правда безкінечна. І кожен окремий випадок утвердження мистецтва встановлюється свідомістю духу. Кондуктор думає, що люди лише їздять. В уявленні шевця – люди лише ходять. За поглядами сучасної людини – люди лише зазнають мук. У знанні Благословенного – люди повинні радіти.

Правда, саме зараз, захоплення мистецтвом звучить дивно. Багато говорять про мистецтво і так мало вносять мистецтва у своє життя. І завжди знаходять чудові відмовки і виправдання. Завжди винні найпереконливіші обставини. Все винне, лише не винна сама «цивілізована людина», що ходить дивитися на бій биків або на вуличну бійку, обставлену правилами «боксу».

На початок сторінки

Тут відкриті і серця і гаманці.

Але розпитайте цих людей, чи багато вони зробили для мистецтва? І чи багато вони внесли мистецтва до свого життя? Вони будуть здивовані, і виявиться, що печерна людина кам'яного віку має всі переваги над цими завойовниками землі. В наші дні і про це доводиться говорити. Як же не говорити, коли саме зараз деякі уряди намагаються обкласти вільне мистецтво особливими податками. І цим ще більше обтяжити тернистий шлях краси. Це знову робота гомункулуса!

І в цей же час, лише близько десятої частини населення впроваджує мистецтво до свого життя і щось знає про мистецтво. Двадцять відсотків тільки говорять про мистецтво і не застосовують його. А сімдесят відсотків взагалі не знають або, в кращому випадку, не пам'ятають вже, що таке мистецтво...

Та краще, хоча б і механічно, твердити: «благо, благо, благо», ніж, хоча й з усмішкою, повторювати: «зло, зло, зло». Цей відносний принцип вже засвоєний багатьма. Отже, таким чином будемо хоча б один раз на тиждень ставити собі питання, що ми за сім днів зробили для мистецтва?

Нехай і політики, і конгресисти, і численні клерки та банкіри, і «ділові люди», і всі горді за свою часто сізіфову працю, – нехай теж засвоять собі цю неважку звичку. Там, де не можна йти шляхом радості усвідомлення, там нехай простягнеться бруківка вказаної дороги. Проте зусилля необхідні. Інакше наші дні загрожують особливим лихом для досягнень мистецтва. Мистецтво мусить квітувати, і музика духовного поклику мусить звучати поза станом біржі і поза засіданнями Ліги Націй. І ще одне, теж «не загальне місце». З соромом згадаймо про те, про що воістину необхідно згадати, і зізнаймося. У вихованні дитини все ще в забутті розвиток творчості. Спершу прагнуть нав’язати дитині масу умовностей. Спочатку їй викладають повний курс страхів. Пізніше дитину ознайомлять з усіма домашніми чварами. Потім їй покажуть фільми, де зло таке винахідливе і блискуче, а добро таке бездарне і бліде. Потім покажуть дітям усі вульгарні заголовки щоденної преси. Потім дитину занурять у так званий спорт, щоб молода голова звикла відчувати удари по обличчю і звикла думати про удари фізичні і про побите тіло. Отже, спершу полонять весь час юнака, дадуть йому найбільш вульгарні і спотворені формули. А потім він, засмічений та заржавілий, може починати творити.

Це один з найбільш глибоких злочинів.

До будь-якої машини люди ставляться дбайливіше, ніж до дитини. Ще б пак, за машину заплачені «всесильні» гроші. Її не можна запорошити або залити брудом. А за дітей грошей не платять. Але якщо машина псується від пороху та бруду, то яким же руйнівним є бруд духовний для ніжного молодого апарату. У тузі смертельній дошукується світла маленька голова. Смертельно боляче відчуває всю зневажливість. Хворіє, затихає і часто схиляється навіки. І творчий апарат завмирає, і відпадають всі провідники. Ми часто захоплюємося несподіваністю дитячого малюнку чи мелодикою дитячої пісні, або мудрістю судження дитячого. Там, де ще відкрито, – там завжди прекрасно буває. Але потім ми помічаємо, як дитина перестає співати, перестає малювати, і судження її вже нагадують так звані зумисне для дітей зроблені книги. Значить, зараза вульгарності вже проникла, і всі симптоми цієї жахливої хвороби вже з'явилися. З'явилася нудьга, з'явилася штучна посмішка, з'явилося схиляння перед огидливим, нарешті, з'явився страх самотності. Значить, щось близьке, керівне, завжди притаманне – відійшло, відсунулося.

Не виганяйте дітей з храму. Адже найбільш важкі речі завжди такі прості.

Відкрийте в школах шляхи до творчості, до великого мистецтва. Заступіть вульгарність і нудьгу – радістю і прозрінням. Розвивайте інстинкт творчості дитини з самого малечку. Охороніть від гримас життя. І дайте їй щасливе, сміливе життя, повне діяльності і світлих здобутків. Бичі людства – вульгарність, самотність і пригніченність життям обминуть молоду душу того, хто творить.

Відкрийте шляхи благословення.

На початок сторінки

III

Як же вводити мистецтво в життя? Де ж ці благословенні шляхи? Можливо, вони недосяжно важкі? Або потребують незліченних засобів. Може, тільки гіганти духу насмілюються стати на ці шляхи?
Усі запевнення будуть непереконливими. Відповісти на ці сумніви можна тільки сторінкою справжнього життя.

Розповім вам, друзі, про тих збирачів, які зберігали квіти мистецтва не для зростання капіталу, не для імені свого, а саме з любові, що виросла вільною свідомістю.

Наведу чотири портрети моїх друзів. Усі вони вже пішли від нас. Тільки один з них був багатий коштами, а троє були багаті лише своїм світлим духом.

Багатий збирач був московський комерсант Третьяков. Ніщо в сім'ї не надихало його до мистецтва. Старий купецький рід швидше підозріло дивився на незрозумілий для нього потяг. Та несподівано молодого Третьякова потягнуло на новий шлях. І навпомацки, керуючись особистим чуттям, він почав збирати картини російської школи. Йшов він самотньо, лише деколи вислуховував пораду знайомого художника. І не випадково почала складатися знаменита тепер Третьяковська галерея у Москві. Справжнім чуттям любителя Третьяков зрозумів, що уряд зазвичай поповнює свої музеї найчастіше офіційними творами, оминаючи кращі речі художників. І це казенне лице музею не може відобразити течію школи нації. Так було завжди. Так, боюся, і ще буде.

Мистецтво завжди цвіло особистим, гарячим поривом. Він зрозуміє, і знайде, і збереже, і дасть всьому народу. І ось купець Третьяков зрозумів державне завдання мистецтва. І знайшов свіжі художні сили і полегшив шлях їхній. І оточивши чистим захопленням, зберіг їхні творіння. Але свою радість він зробив народною радістю, і за життя ще віддав місту Москві все своє чудове зібрання. І чимале завдання він перед собою поставив. Не просто зібрав докупи масу цінних творів, а відобразив у своєму зібранні всю російську школу. Все нове, яскраве, значне було побачене Третьяковим. Ця мовчазна сива людина, у великій шубі, невтомно відвідувала всі виставки, і ніщо не зупиняло його, якщо він вважав твір значним. До початкуючого молодого художника він підіймався крутими сходами в студію. Він був першим – при завершенні картини. Він був першим – при відкритті виставки. І за це він першим мав найкращі, найхарактерніші речі.

Сталося так, що нагороди вищих художніх установ вважалися за ніщо у порівнянні з придбанням Третьякова. І доля початківця вирішувалася не Академією, а саме цим мовчазним щирим чоловіком. Коли не вистачило стін будинку, Третьяков побудував поруч ще одну споруду. Якщо це було потрібно, то воно мало бути виконано. І мистецтво не повинно було терпіти збитку.

На початок сторінки

Звичайно, хтось може сказати, що з великими коштами Третьякова було можливим збирання в такому величезному масштабі. Він міг вибрати краще і міг дістати стільки, щоб відобразити у себе всю російську школу. Звичайно, кошти дали цей масштаб, але якість збирання, любов до справи і жива творчість саме у виборі речей і людей – все це йшло не від кількості коштів, а від бездонного багатства духу.

Так одна людина, сильна духом, зробила безмірно важливу державну справу. І тепер, коли б уряд захотів повторити Третьяковську галерею, він був би безсилим, адже саме запал духу створив неповторну комбінацію краси.

Це – приклад ідейного творення в межах державних. Тепер інша духовна постать. Така ж сила духовного устремління з усією повнотою боротьби із засобами.

Відомий поет, і культурний діяч, і гофмейстер при дворі імператора граф Голеніщев-Кутузов. В даному випадку традиції роду сприяли розвитку устремлінь до мистецтва. Були великі історичні пізнання, був особливий глибокий поетичний дар.

Зібрання складалося з старовинних картин голландської, нідерландської та італійської школи. Основна відмінність зібрання – не гонитва за умовним ім'ям, а правдиве виявлення чудесних творінь. Збирач розумів, що імена Рембрандта, Рубенса, Вана Дейка є іменами чисто узагальнюючими (колективними). Що тільки нижчий тип колекціонера женеться в темряві за порожнім для нього звуком. Але краще знання мистецтва відкриває нам незлічиму кількість художників, поглинених так званими крупними іменами. І завдання культурного збирача розібратися в цих забутих іменах в ім'я правди. Якщо на визнаній чудовій картині Рембрандта знайдеться підпис Карела Фабриціуса, його учня, – хіба прекрасна картина стане від цього гіршою? Або, чи міг Ван Дейк писати дві тисячі портретів на рік? Звичайно, ні, але у нього було близько двохсот учнів. Я знаю, як би засмутився граф, дізнавшись, що одна з його улюблених картин, яка належала невідомому нідерландцю Haselaer'y, висить зараз в Metropolitan Museum в Нью-Йорку під іменем Іоахима Патініра.

Задля правди граф Голеніщев-Кутузов розкривав дійсні імена і наскільки міг виправляв гріхи своєкорисливої людської історії. І якою любов'ю, інтимністю дихало його вишукане зібрання. При цьому кожна картина була здобута нелегко, з митарствами. Кожен новий експонат зібрання викликав несхвалення багатьох родичів, які шкодували трату грошей. А кошти були просто жалюгідні. Невеликої придворної платні не вистачало на життя. І відходив звідси цей збирач, оточений своїми справжніми друзями – картинами. І заповідав, щоб його зібрання розійшлося і дало нову радість новим душам тих, хто у пошуку.

Всі речі мають свою ауру. Чутливий дух підбирає в оточуючих предметах близьку ауру. Яким гарним світлом світилося зібрання Голеніщева-Кутузова.

Це – тип витонченого збирача, який, працюючи і тішачись новою красою і правдою, посилає її знову служити облагороджуванню духу людського.

На початок сторінки

Тепер тип молодого збирача. Збирач по інстинкту ще зі шкільної лави. У хлопчика, замість властивих віку втіх, росте потяг до художніх творів. Він з малих років, не маючи власних художніх здібностей, відрізняється освіченістю і розвиненим смаком. Його вабить все прекрасне. Дух його поривається до сходження. Він, напевно, колись був художником.

Якою радістю було проводити час з молодим Слєпцовим. Ще з лави Ліцею він почав збирати картини. Не хаотичним й не випадковим було це придбання. Він знав, що робити. І всі гроші, які давала хлопцеві матір на розваги, йшли на благородний потяг. І хоча іноді бракувало грошей, та ентузіазм загальної справи від цього ніколи не страждав.

А загальне завдання було красиве. Хлопець полюбив певних, дуже тонко вибраних художників і вирішив кожного з них відобразити у всіх періодах діяльності. Зберегти і передати нащадкам повний образ творчого людського життя. В майбутньому хлопцю вбачалося: кожному художникові буде виділена окрема кімната і все облаштування кімнати відповідатиме характеру даної творчості. І меблі, і обробка стін, стелі, характер освітлення і покриття підлоги. З цього можете зробити висновок, яке тонке сприйняття було закладено в молодому дусі і яка прониклива любов і турбота оточувала кожного представленого художника. В цих особливих кімнатах іноді повинні були лунати вибраний спів і музика. Або мали читатися відповідні твори. Загалом, мала здійснитися мрія про єдність мистецтва, про гармонію.

Радісно було слухати, як вибирався новий твір для зібрання. Які витончені і щирі міркування висловлювалися, щоб вирізнити і знайти нову гідну рису в творчості художника. І ви бачили у застосуванні мистецтва не примху, а реальну культурну потребу.

І ця витонченість культури захоплювала оточуючих. І думка, і розмова очищалися світлим сходженням духу.

Слєпцов мріяв передати своє зібрання народу. Не турбуючись про ім'я своє. Та надто рано пішов він від нас. І пішов незвичайно. Він поїхав верхи і не повернувся. Перейшов несподівано, на лоні природи, прислухаючись до гармонії Космосу. Завидний перехід – перехід до нової прекрасної роботи. Це тип чуйної душі із закладеними відчуттями майбутньої гармонії і єдності.

Тепер ще один зворушливий тип збирача.

Дуже бідний армійський офіцер, що служить у віддаленій провінції, рветься всією душею до мистецтва. Відмовляючи собі багато в чому, полковник Крачковський, завжди діяльний, натхненний горить ентузіазмом, завжди привітний, прагне зібрати колекцію взірців російського живопису. Звичайно, він не може зібрати великих речей. Він збирає невеликі за розмірами картини, ескізи, етюди, малюнки. Але за внутрішньою цінністю його зібрання стає дуже значним. Він тягнеться до кращих художників: він розуміє, що часто ескіз цінніший за саму картину. Він намагається виявити образ художника в рисах найбільш типових. Це не покупець дешевих картин – це істинний збирач. При цьому самому йому часто бракує десяти карбованців і для нього суттєвим є питання заплатити на десять карбованців більше чи менше. І він просить художника віддати річ і наполегливо переконує поступитися.

На початок сторінки

І слово його діяло, і йому віддавали ескізи. І він радів світлою радістю дитини, і писав захоплені листи про новий скарб. Як любив він мистецтво, і яким високим значенням оточував він поняття справжньої творчості. Заповідав він все своє зібрання для громадського користування. Окрім того, він заповідав продати все його скромне майно, всі його повсякденні речі і на отриману суму придбати ще художні предмети та долучити їх до зібрання.

Це тип зовні непримітного, але глибоко значного трудівника на благо майбутньої культури. Його приклад привертав увагу багатьох. І коли б ви читали його листи, написані з поля битв! Полковник Крачковський пішов від нас в час останньої війни (мова йде про першу світову війну – пр.). Чиста душа!

Я міг би показати ще багато образів, сповнених благородними пошуками в різних сферах мистецтва. Але і ці чотири образи вже встановлюють рівень культурних устремлінь, так потрібний людству.

Так буває не в мріях, а у житті. Буває щиро і дієво.

І усмішка радості супроводжує такі світлі завдання. Якими ж близькими є мистецькі пошуки та духовні досягнення.

Час зрозуміти, запам'ятати і застосувати до життя ці чудові провідники. І коли мистецтво увійде дієво і нестримно, і просто в усі духовні, суспільні прояви, тоді воно буде внесене і в усе сучасне життя.

І по цих каналах наблизяться до кожного людського серця істинні шляхи благословення.

IV

«Скажи, хто твої вороги, і я скажу, хто ти».

Друзі, чи любите ви ворогів ваших?

Умійте «пишатися» не тільки друзями, але й ворогами. Даремно ви не любите ворогів ваших. Ви повинні їх любити. Вони такі старанні істоти. Вони так працюють на вас. Вони знають про вас більше, ніж ви самі знаєте. У старанності своїй вони приписують вам такі витончені вигадки. У їхній уяві ви стаєте і всемогутнім і всюдисущим. І часто вороги допомагають вам – вашим кращим ідеям. І удари ворогів так часто дарують нових, невидимих друзів ваших. Завершивши свої «справи», вороги, осмілівши, сядуть у ради, мітингуватимуть і без вас вирішуватимуть про вас. Але творчість життя перекине всі їхні рішення. Як Мімі у Вагнера, милі вороги не знатимуть, що саме вони говорять. Потім вони прийдуть з роз'ясненнями, та все ж ворогами залишаться. Доки не відчують удару іскри – стріли. Тоді, збіднілі, вони стають і обережними і зрячими. І все стає так, як має бути... Вороги часто сердяться. А хто гнівається, той вже безсилий і незагрозливий. Виснаживши крик свій, вони намагаються замовчати вас, але якою ж приємною є робота в мовчанні. І криком і мовчанням вони корисні вам. Ах, милі вороги, коли б ви хоч деколи глянули, який малесенький чоловічок нацьковує вас. Навіть найгрубіші серця були б збентежені таким керівником і союзником. Я вже не кажу про все те, коли явні вороги змусили вас оглянутися, перевірити ваші знання і вирушити з новою завзятістю.

На початок сторінки

Хай будуть благословенними вороги!

Але чому ви займаєтеся ворогами? Хіба мало вам всіх друзів ваших? – питаєте ви. Звичайно, я кажу не для себе і, можливо навіть не для вас. А кажу я для молодшого покоління. Воно часто не знає, як чинити з першими ворогами і замість простого переходу через річку – нагромаджує кручі, втрачаючи дорогоцінний творчий час. Адже кожної хвилини хтось може бути навчений і потішений. Потішений не грошима, але радістю пізнання нової далечини. Адже коли б весь світ зрадувався хоча б протягом хвилини, то всі ієрихонські стіни тьми впали б негайно. Та до радості світу ще далеко. Часто ми так твердо завчили дещо, що хоча б це було насправді зовсім не так, ми все одно наполягатимемо на своєму; замість третього ока відмовляємося від двох звичайних.

Спробуйте на лісовій дорозі, випередивши супутника, непомітно сховатися в гущавину і пропустити його вперед. Потім ви можете кликати його ззаду, а він прискорюватиме ходу і чутиме оклик попереду. Бо мозок його знає, що ви повинні бути спереду.

Чому люди не бачать синього коня або зелене обличчя? Тому, що всупереч очевидності їх зв'язаний мозок знає те, чого немає насправді.

Скільки суперечок про життя, про релігію, про знання, про красу породили зв'язані мізки. Зв'язані путами шкіл-тюрем. Ось і ваші вороги так багато чого знають непорушно, що вони навіть допоможуть майбутній культурі. Допоможуть несподівано для себе. Вони ж бо вирішили задушити вас своїми «розкішними» матеріальними досягненнями і речами. Вони встановили свій стандарт завершеного життя, завершеної раси. В гордощах розуміння завершеності вони обрізали всі «непотрібні» провідники. Що значить «бідний дух» перед могутністю складів, набитих хоча б гнилою мануфактурою?

Вороги вже готові тріумфувати і співати гімни свого заперечення. Та відбувається «безглузда» річ. Хтось не хоче взяти їхні товари. Час псує їхні заготовки. А, очевидно, вони не можуть навіть поряд лежати з виробами древніх епох. І з купи непотребу звитяжно і незаперечно виникнуть лише творіння Духу. Погляньмо на музеї нашої планети хоча б через одну тисячу років. Що саме знайдуть нащадки від наших днів – вони, які вже давно будуть знати і атомну енергію і потужність гармонії? Книги, газети, папери, тканини стали вже пилом. Цемент і залізо вже давно перетворилися на порохно. Всі фарби стали жовтими і сірими. Багато статуй розвалилося. Залишки кладовищ стали місцями убозтва. І поряд з цим сумними видом ще залишаться моноліти стародавніх епох, які вже не раз пізнали, що таке тисячоліття.

Багато виробів ворогів ваших забере час. Правда, в битві очищення загинуть і деякі друзі. Але ті, котрі зрозуміють, що таке гармонія, ті збережуться. Бо вони знають, що гармонія зводиться до відповідності всіх частин і всіх матеріалів. Хто знає, для чого творить він і що виражає, той створює і відповідність матеріалів. Він зрозуміє, як зберегти книги – скрижалі знання. Він зрозуміє, що безглуздо ставити цементну статую або писати картину завідомо поганими фарбами на гнилому полотні.

На початок сторінки

Потроху люди зрозуміють, що повинне зберегтися і як саме зберегти це. Зберегти – як слід іскри божественної енергії.

Але для того, щоб знати, треба подумати, треба створити моменти цього підйому, цього пізнавання. Багато людей наприкінці тижня ходять до церкви. Багато людей в наприкінці тижня згадують, скільки вони мають заплатити за рахунками. Та не багато людей хоча б раз на тиждень можуть згадати, що за сім днів вони внесли до сфери краси і знань. І марно мистецтво стукає в ці замкнуті двері. Цей стукіт серця турбує мозок не більш за стукіт вітру. І ще щільніше причиняють віконниці і завішують шовковими тканинами будь-який доступ повітря.

Любити мистецтво ніхто не зобов'язаний. Більшість розмов про мистецтво підтримується не любов'ю, а тільки пристойністю. Проте мистецтво і знання йдуть.

Поступово підсилений електричний струм дає зростаюче світло. Потім світло спалахує дуже яскраво і для нас згасає, та апарат працює ще потужніше. Це означає, що зір наш вже не сприймає вібрацій такої напруги, але незриме світло росте.

Або перед вашими очима починає рухатися ряд товарних вагонів і затуляє чудовий пейзаж, вагони прискорюють свій біг. У проміжках між ними починають миготіти обриси природи. Поїзд понісся швидко, і ви почали бачити ніби крізь нього весь цілісний пейзаж. Перешкода від фізичного тіла зникла.

У темряві часто ми не бачимо зростаючого світла. Проте, при великому бажанні, знову, крізь нашу фізичну оболонку, ми почнемо бачити істинний світ у його істинному русі.

Так і зараз, часто ми не можемо сприйняти посилених вібрацій світових рухів. Але крізь ряд товарних вагонів ми вже починаємо розрізняти вершини гір, до яких нас рухає фатум. Ми згадали про сучасні умови творчості. Згадали всі Голгофи труднощів і подвиги досягнень. Звичайно, умови мистецтва і знання у сучасному житті ненормальні. Звичайно, ми повинні знати це і повсякчас пам'ятати про це. Та якщо все рухається творчою любов'ю, дивом краси і премудрістю знань, то цей трикутник ви все ж не перекинете, бо кожна сторона його проявляє дві наступні.

І тепер, якщо ми знаємо, що молоде покоління згадує про потужність основ, то, звичайно, воно пронесе це усвідомлення через всі труднощі життя. І вимовляючи слова братство, любов, гармонія, ми вимовляємо не смішні, недоречні слова, а говоримо слова найближчої практики життя.

«Диво твориться серед життя, серед дії, серед напруженої гармонії. Нічні видіння втілюються не в казку, а в явища щасливих спілкувань зі шляхами Благословенних. Вікно, відкрите в темряву, приносить нічні голоси, але поклик любові принесе відповідь Улюбленого».

Новий світ йде.

Santa Fe, 1921.

М.К.Реріх



На початок сторінки

Працювали над перекладом з російської Надія Л.,Сенів О.
Опубліковано: 6.02.2009
Останнє оновлення: 6.03.2009