Опитування про бажання навчатись новому

Інтерв'ю О.П. Блаватської про адептів

Деякі цікаві відомості про Адептів повідомила одного разу О.П. Блаватська в своєму інтерв'ю журналістові Чарльзу Джонстону. Джонстон передавав слова Блаватської про Адептів таким чином:
«...Вона (тобто О.П. Блаватська. – авт.) розповідала про Вчителів і Адептів, котрих знала. Між ними вона робила відмінності, підкреслюючи, що Вчителі були вищі від звичайних Адептів. Вона була знайома з Адептами багатьох рас – з Північної і Південної Індії, Тибету, Ірану, Китаю, Єгипту; з європейцями з Греції, Угорщини, Італії, Англії; з Адептами деяких рас Південної Америки, де, як вона говорила, знаходилася одна із лож Адептів».

Джонстон повідомляє також, що, за твердженням О.П. Блаватської, саме до цієї ложі і відносилася легенда про золоте місто Маноа, або Ельдорадо, про яке стало відомо іспанським конкістадорам. За словами Олени Петрівни, ця раса Адептів була тісно пов'язана із стародавніми єгиптянами, і її Адепти до цих пір непорушно бережуть таємницю своєї Обителі. Кажучи про внутрішню структуру і організацію діяльності цієї общини Адептів, О.П. повідомила, що серед них є особливі представники лож, котрі безперервно курсують між їхніми різними центрами, підтримуючи таким чином зв'язок. Але крім цього у Адептів є й інші способи зв'язку.

«За допомогою астральних форм?» – запитав Джонстон. «Так, – відповіла вона, – і іншими способами, ще вищими. У них спільне життя і сила. Підіймаючись духовно, вони піднімаються вище расових відмінностей, до нашого загальнолюдського начала. Їхній ланцюг нерозривний. Адепти необхідні в Природі земного і надземного. Вони є сполучною ланкою між людьми і Богами; «Боги» ж – це душі великих Адептів і Вчителів давно минулих рас і віків, аж до порогу Нірвани. Ця послідовність непорушна».

«У чому полягає їхня діяльність?» – запитав Джонстон.

«Не будучи Адептом, це навряд чи можна зрозуміти. Але вони підтримують духовне життя людства», – відповіла Олена Петрівна.

«Яким чином Адепти керують душами людей?» – постало нове питання.

«По-різному, – відповіла Блаватська, – але головним чином вони передають душам людей знання безпосередньо, на духовному плані. Це вам буде важко зрозуміти. Але існує доступніший розумінню факт: через певні цикли часу вони намагаються дати світу правильне уявлення щодо духовних реалій. Один з них приходить у світ, щоб навчати народи, і залишається в історії як засновник нової релігії. Такими Вчителями були Крішна і Зороастр, а також Будда і Шанкарачарья, великий мудрець Південної Індії. Таким же був і Назареянин (Ісус)».

«Чи є у Адептів невідомі нам свідоцтва про його життя?» – поцікавився Джонстон.

«Повинні бути, – відповіла Блаватська, – тому що вони мають в своєму розпорядженні найдокладніші відомості про життя всіх Посвячених. Одного разу я разом з Учителем побувала у величезному печерному храмі в Гімалаях. Там було багато статуй Адептів; вказуючи на одну з них, Учитель сказав: «Це той, кого ви звете Ісусом. Ми вважаємо Його одним із найвеличніших серед нас».

На початок сторінки

У подальшій бесіді про мету діяльності Адептів Блаватська казала: «Через достатньо короткі проміжки часу вони направляють у світ посланця, щоб навчати людство (духовним знанням). Така спроба відбувається в останній чверті кожного сторіччя, і в нашому віці ця робота представлена Теософським товариством».

Додамо до цього, що після Вчення теософії Махатми передали світу Вчення Агні Йоги, або Живої Етики. І цього разу посланцями Шамбали, що прийняли від Вчителів і передали нове Вчення світу, стали наші співвітчизники, сім'я Реріхів. Як і Олена Петрівна Блаватська, вони неодноразово зустрічалися з Учителями та Їх посланцями на Заході.

Звичайно, для самих ярих скептиків свідоцтва навіть таких авторитетних діячів, як О.П. Блаватська і Реріхи, не є доказом реального існування гімалайських Адептів і Їхньої прихованої від світу обителі. Давно відомо – більшість людей вірять лише тому, чому самі захочуть повірити. Але Адепти Шамбали ніколи не робили ніяких зусиль для того, щоб когось переконувати в реальності Їхнього існування. Люди, бажаючі зрозуміти суть феномену Шамбали і здатні до об'єктивного аналізу явищ, завжди зроблять правильні висновки, спираючись на численні факти. Такими є і свідоцтва людей, які випадково зіткнулися з феноменом Шамбали або, у всякому разі, з якимись загадковими явищами, що явно наштовхують на думку про її існування. Приведемо деякі з цих свідоцтв.

Свідоцтва очевидців

ПОДОРОЖ ДОКТОРА ЛАОДЗІНА

Учений-археолог Лаодзін ніколи не мав відношення ні до теософії, ні до будь-яких інших езотеричних учень або товариств, і вже тим більше не був учнем Адептів. Проте цій людині пощастило побувати в таємній гімалайській Обителі. Свої враження він описав у статті, що з'явилася в газеті «Шанхай таймс» після Першої світової війни і викликала величезний інтерес громадськості всіх країн світу. Статтю Лаодзіна передрукували згодом багато європейських і американських газет. У своїй книзі «Серце Азії» М.К. Реріх писав щодо подорожі китайського ученого:

«...Доктор Лаодзін розповідає багато подробиць своєї чудової подорожі у супроводі йога з Непалу через пустелі Монголії, по суворих узгір’ях, в долину, де він знайшов поселення чудових йогів, що вивчають вищу мудрість. Він описує бібліотеки, лабораторії, сховища, а також знамениту вежу. Ці описи вражаюче співпадають з описами цього чудового місця з інших, малодоступних джерел. Доктор Лаодзін описував чудові наукові досліди вольових посилок, телепатії на дальніх відстанях, застосування магнітних токів і різних променів. Було повчально бачити, який величезний інтерес викликали ці повідомлення в різних країнах» (М.К. Реріх. Вибране. С. 156).

У своїй статті Лаодзін детально розповідав про подорож в обитель, яку він назвав «Храмом Життя», недоступним для звичайних людей. Китайський учений писав про те, що ця загадкова обитель знаходилася в одному з маловідомих нагір’їв Кунь-лу ня, в найбільш труднопрохідному районі Тибету. У «Храм Життя» Лаодзіна супроводжував непалський йог, якому він одного разу врятував життя і який в подяку за це попросив у святих подвижників дозволу показати ученому їхню обитель. Зі слів Лаодзіна, йог збирався провести залишок свого життя в цій духовній обителі.

На початок сторінки

Подорож по Тибету ученого і його провідника була досить нелегкою. У своїй статті Лаодзін так описував свою подорож: «Після двох місяців шляху по пустелі Гобі і труднопрохідним гірським хребтам Північного Тибету ми нарешті досягли якогось засніженого нагір'я, заввишки приблизно 15 тисяч футів над рівнем моря. Великим був наш подив, коли раптом далеко внизу ми побачили зеленіючу долину, родюча природа і тепло якої являли разючий контраст з пустинними сніжними горами, серед яких ми знаходилися. У цій долині ми побачили багато будівель своєрідної архітектури, що викликали наше здивування.

З одного боку долини ми побачили могутню групу красивих будівель, які підносилися над верхівками дерев. Саме там, як я дізнався потім, і знаходився згадуваний «Храм Життя», разом з приміщенням бібліотеки, астрологічною вежею (на зразок тих, що будувалися стародавніми халдейськими мудрецями), приміщеннями лабораторій і іншими будовами. Ці будівлі, складені з чорного базальту і сірого граніту, стоять зараз так само, як вони стояли ще за часів Чингіз-хана. Вони стародавніші за Велику Китайську стіну, стародавніші за найдавніші індійські пагоди і, можливо, стародавніші навіть від єгипетських пірамід...». За свідченням доктора Лаодзіна, община Шамбали знаходиться в квітучій, родючій долині Північного Тибету, оточеній неприступними горами. Він застав там близько двохсот мудреців та їхніх учнів, що живуть в будівлях з базальту і граніту та належать до двадцяти різних національностей. Серед них переважали тибетці, індійці і китайці; було також шестеро росіян, декілька іранців і німців, однин француз, один бельгієць і один голландець.

Лаодзін писав, що всі подвижники, які жили в цьому місці, давали обітницю мовчання, свято зберігаючи таємницю своєї обителі. Тому, як додавав учений, це загадкове місце аж до наших днів залишається однією з найбільших таємниць світу. «Випадкові подорожні, які досягали цього священного місця, або залишалися там назавжди, або вмирали від труднощів і прикростей на зворотній дорозі. Ті з небагатьох, яким призначено було повернутися, були пов'язані клятвою не розголошувати нічого з того, що вони бачили і чули», – відзначав Лаодзін. Китайський учений писав також, що призначення «Храму Життя», показаного йому провідником-йогом, полягало в дослідженні можливостей людського духу. «Можливо, це єдине місце на Землі, де люди різних релігійних вірувань можуть зустрітися, об'єднані спільними устремліннями, і зосередити всі свої сили на вирішенні проблем, що мають найбільше значення для блага всього людства», – мовилося в статті Лаодзіна.

Китайський археолог відзначав також, що мешканці чудової долини жили абсолютно відособлено і незалежно від решти світу. Все необхідне для життя і роботи вони створювали власною працею. За словами доктора Лаодзіна, самітники разом зі своїми учнями самі обробляють землю, вирощуючи овочі і фрукти; самі тчуть необхідні для виробництва одягу тканини. Харчуються вони виключно рослинною їжею. Завдяки гарячим підземним джерелам, що витікають на поверхню, в долині завжди тепло. Грунт її дуже родючий і здатний прогодувати декілька сотень чоловік.

Найбільшою цінністю обителі була величезна бібліотека з безліччю рукописів, а також карт і різних приладів, що використовуються в їхніх наукових дослідженнях.

Докторові Лаодзіну дозволено було прожити в долині Шамбали три місяці. За цей час він став свідком незвичайних психоенергетичних феноменів. Він побував в одному з книгосховищ Братства, де його очам були представлені унікальні манускрипти на якнайдавніших мовах світу. З більшістю цих рукописів він не зміг познайомитися, оскільки володів тільки китайською, монгольською і російською мовами. Китайському ученому було також дозволено оглянути різні лабораторії з дивовижними приладами і інструментами; він відвідав обсерваторію і знамениту башту, описану і іншими авторами, що побували в Шамбалі.

На початок сторінки

Описуючи свої враження, Лаодзін зупинявся в основному на зовнішніх деталях, підкреслюючи, що про різні духовні феномени, свідком яких він був, йому не дозволено було розповідати. Дослідник обмежився лише короткою згадкою про паранормальні психодуховні можливості, властиві співробітникам обителі, – ясновидінні, ясночутті, телепатії та інших вищих здібностях. Згадує він і про незвичайні експерименти, при яких йому було дозволено бути присутнім. Під час цих експериментів він бачив, як адепти не тільки левітували, вільно піднімаючись в повітря, але і ставали невидимими для фізичного зору. Лаодзін згадує також про те, що строки життя Адептів, що населяють чудову долину, обчислювалися сторіччями, не дивлячись на те що всі вони виглядали як люди середніх років... (див.: Рудзітіс Р. Братство Грааля. С. 51-53).

Подорож доктора Лаодзіна відбувалася за життя Реріхів. Як писала О.І. Реріх, не дивлячись на отриману рідкісну можливість побувати в найзагадковішому районі земної кулі, китайському ученому дано було побачити далеко не все, що має відношення до внутрішнього життя Братства, і для цього були свої причини…

ЩО ПЕРЕДАВАВ ФЮРЕРОВІ «НЕВИДИМИЙ» ТИБЕТСЬКИЙ ЛАМА

Є ще одна цікава і цілком підтверджена архівними документами (зовсім недавно, до речі, розсекреченими) історія, що показує, як багато на Сході чудес і як мало ми про цей Схід знаємо.

Всім відомо, що Гітлер і його прибічники цікавилися феноменом Шамбали і мріяли знайти загадкову країну. Власне, фюреру була потрібна не сама Шамбала, а безцінна старовинна реліквія, що творить дива і забезпечує, – по давніх переказах – перемогу у війні тій країні, правитель якої володіє даною реліквією. На Заході ця реліквія називалася Святим Граалем. Перекази стверджували, що цим містичним предметом колись володіли альбігойці, а потім його сліди загубилися десь на Сході, в таємничій країні святих подвижників, розташованій десь в Гімалаях. Ідея-фікс дістати Грааль за всяку ціну міцно засіла в голові у фюрера. Експедиції Третього рейху перерили все, що можливо, на Піренеях, намагаючись відкопати там стародавній скарб; окрім цього, фюрер направив своїх учених до Тибету на пошуки Шамбали.

Тибетськими експедиціями рейху керував доктор Шеффер, нацистський учений. Подорожуючи по Тибету, Шеффер і його супутники відвідували старовинні монастирі, зустрічалися з вченими ламами, всіляко демонстрували свою повагу до культури і релігії Тибету і розпитували священнослужителів про загадкову країну, Адепти якої нібито володіють незвичайними здібностями і чудовими реліквіями. Так продовжувалося в кожному місті чи районі, куди прибували посланці рейху. У одному з монастирів під час прийому, організованого ламами на честь прибулих із Заходу гостей, нацистські експерти зустрілися з явищем вельми загадковим. Причому загадковість самого явища стала зрозумілою їм уже в Германії, під час перегляду всіх знятих в Тибеті фото- і кіноплівок. Тоді ж, під час того прийому, нічого екстраординарного начебто і не відбулося, якщо не рахувати незвичайної поради, даної керівникові експедиції одним із лам. Вийшовши з натовпу лам, присутніх на прийомі, до Шеффера підійшов тибетець в одязі ученого лами і за допомогою перекладача сказав, що західні гості марно намагаються потрапити до сокровенної країни самітників – їм не досягнути цього. До самітників Шамбали може потрапити лише той, кого вони самі побажають бачити. У подальшій бесіді, яка була досить короткою, лама запропонував Шефферу передати вищому керівництву його країни, що не слід починати «велику війну», бо наслідки цієї війни будуть руйнівними як для уряду країни, так і для всього її народу.

На початок сторінки

Поки Шеффер отямився від цих ввічливих порад, учений лама вже відкланявся і загубився в натовпі інших лам. Зустріч з ним мимоволі запам'яталася нацистському дослідникові. Навряд чи він прийняв пораду лами і передав Гітлеру передбачення тибетського ченця. За передачу таких «порад» фюрерові можна було і голови позбутися. Коли ж німці проявили всі відзняті ними на тому прийомі фотокадри і кіноплівки, вони просто позбулися дару мови. На жодній з фото- і кіноплівок неможливо було побачити обличчя того незвичайного лами! Члени експедиції Шеффера знімали всіх присутніх на прийомі, як завжди, відразу з декількох позицій, декількома кінокамерами і фотоапаратами. Абсолютно на всіх знімках і кіноплівках обличчя і фігури людей, що стояли поряд з таємничим ченцем, виходили ясно і чітко, а обличчя і фігура його самого були мовби повиті туманом або густим маревом! Експерти були приголомшені – такого їм не доводилося бачити. Намагаючись пояснити цей феномен хтось з учених «Аненербе» висловив невиразну версію про те, що нібито чернець не хотів, щоб люди Заходу побачили його обличчя, і тому «засвітився» якимось внутрішнім свіченням… Але що то за свічення було і якою була його природа? Цього нацисти не ризикнули навіть припустити. Тим часом таємниця цього явища була розкрита в одній із книг Учення Агні Йоги, яке принесли до Росії посланці Шамбали – сім'я Реріхів. У книзі «Надземне» з серії Агні Йоги говориться: «Так багато говорять про промені, які роблять людину невидимою. Наступним ступенем буде знаходження маленького апарату, який може бути завжди з собою, роблячи носія невидимим. А вже потім зостається Наш ступінь невидимості, коли Ми притягуємо з простору деякі промені, потрібні для невидимості; щось подібне до того, коли дематеріалізуються окремі частини тіла» («Надземне», 12).

Отже, гітлерівські посланці дійсно зустрілися з представником Шамбали в Тибеті? Швидше за все, це так. Хто ще міг передати керівництву Третього рейху попередження «не розпочинати великої війни», передбачити, що ця війна закінчиться для нього крахом, і, найголовніше, продемонструвати унікальний феномен, природа якого так і не була розгадана нацистськими ученими?

На початок сторінки

Автор: Ганна Маріаніс
Джерело: lomonosov.org
Переклад українською: Н.Л.
Опубліковано: 26.06.2011
Останнє оновлення: 26.06.2011