Опитування про бажання навчатись новому

Про книгу Миколи Гоголя
"Вибрані місця із листування з друзями"
(або "Авторська сповідь")

Багато визначних людей мистецтва, чиї творіння живуть і досі, прагнули нести людям дещо цінне, важливе. Таким був і Микола Гоголь. Своїми творами він намагався пробудити у читачеві бажання жити більш духовно, позбавлятись вад і вдосконалюватись.

«Досить піклувань нам і навколо себе. Треба насамперед їх виконати, тоді суспільство саме собою піде добре. А якщо знехтуємо обов’язки відносно осіб близьких і поженемось за суспільством, то упустимо і те й інше так само. Я зустрічав останнім часом багато прекрасних людей, які зовсім збилися. Одні думають, що перетвореннями і реформами, зверненнями на такий та на інший лад можна виправити світ; інші думають, що за допомогою якоїсь особливої, досить посередньої літератури, яку ви називаєте белетристикою, можна вплинути на виховання суспільства.

Але добробут суспільства не приведуть в кращий стан ні безлади, ані палкі голови. Бродіння всередині не виправити жодним конституціям. Суспільство утворюється саме собою, суспільство складається з одиниць. Потрібно, щоб кожна одиниця виконала обов’язок свій. Треба згадати людині, що вона зовсім не матеріальна худобина, а високий громадянин високого небесного громадянства. Доки вона хоч трохи не житиме життям небесного громадянина, доти не прийде до порядку і земне громадянство».(Невідправлений лист Гоголя до Белінського, літо 1847 г.)

Гоголь випустив книгу, що дає дуже конкретні і практичні поради кожному, — як використовувати дані Богом і долею обставини і потенціали особистості, щоб на своєму місці максимально служити загальному благу. Це й були ті самі «Вибрані місця із листування з друзями». Ще взимку 1843–1844 р., живучи у Ніцці, він на питання друзів і приятелів, для багатьох з яких він вже став духовним авторитетом, можна сказати вчителем, відповідає порадами, духовно-етичними повчаннями, якими пропонує їм керуватися у повсякденному житті. А пізніше, зібравши чернетки цих листів, складає з них книгу. Не було такої сфери російського життя, якого б він не торкнувся. Об'єктом його уваги стало все — від управління державою до стосунків у подружжі.

Саме ця книга зі всією очевидністю явила Росії «іншого» Гоголя — не гумориста і навіть не письменника, але філософа, що прагнув не до створення досконалих літературних творів, а до духовного вдосконалення. І саме цю книгу одностайно засудили вороги і друзі. Саме її до 1992 р. ні в царській, ні в радянській Росії практично жодного разу не видавали без купюр (за винятком видань 1867 і 1937 р.).

Навіщо вона була потрібна, Гоголь розповів у все тій же «Авторській сповіді»: «Я не уявляв собі суспільство школою, наповненою моїми учнями, а себе — його вчителем. <...> Я прийшов до своїх побратимів, товаришів за навчанням, як рівний до них товариш за навчанням; приніс декілька зошитів, які встиг записати зі слів Того ж Вчителя, в Якого ми всі вчимося <...>. Як учень, який де в чому встиг більше іншого, я хотів лише відкрити іншим, яким чином трохи легше вивчати уроки, які даються нам нашим Вчителем».

«Створив мене Бог і не приховав від мене призначення мого. Народжений я зовсім не для того, щоб виробити епоху в області літературній. Справа моя простіше і ближче: справа моя <...> душа і міцне діло життя. А тому і образ дій моїх має бути міцним, і творити я маю міцно. Мені нема чого квапитися; хай їх квапляться інші! Спалюю, коли потрібно спалювати, і, вірно, роблю як треба, бо без молитви не приступаю ні до чого».

Гоголь дуже дивно помер. Скільки не ставлять йому посмертних діагнозів, факт один: він просто перестав жити. Він зробив в цьому житті все, що міг зробити. Сказав все, що міг сказати. Далі справа читачів — почути або не почути... За два дні до смерті він написав на клаптику паперу: «Будьте не мертві, а живі душі...»

За матеріалами Человек без границ
Опубліковано: 24.06.2008
Останнє оновлення: 1.09.2008