Невидимки
Про одне із видань листів деякого мислителя дехто здивувався, чому автор ніби повертається до одного і того ж предмета? Читач не втямив, що листи написані у різний час, а головне, адресовані різним особам у дуже віддалені місцевості. Для читача ці невидимі кореспонденти злилися в одне. Адже для нього вони залишилися невидимками. Читач, ймовірно, уявив, що листи мають на увазі тільки його самого, не беручи до уваги нічиї сторонні умови. Невидимі друзі, невидимі слухачі, невидимі співробітники – усе це ніби належить до області казкової шапки-невидимки. Не так давно всяку невидимість або заперечували взагалі, або називали шарлатанством, або залишали в області гіпнотизму. Найважче обивателеві звикнути до того, що він може бути оточений якимись невидимками. Коли говорилося про Ангелів-Хранителів, то і це вважалося за краще залишити у межах розповідей старої няні. Але здавна говорилося і про залізних птиць, і про слово, що чується за шість місяців шляху, і про залізних, вогнедишних змій. Так само точно, наполегливо, у різних фольклорах, жила і живе ідея шапки-невидимки. У найкращих казках та епосі ідея невидимки проводилася досить наполегливо. Під час війни застосовувалася для невидимості димова завіса. Це було досить грубе рішення різних легенд та оповідей. Але ось зараз дрібним шрифтом газети повідомляють наступне: «Одному із молодих угорських учених вдалося, напевно, здійснити і втілити у дійсність казку про шапку-невидимку. Демонстрація променів-невидимок відбувалася на одній із площ перед статуєю. Після того, як апарат було запущено, статуя несподівано зникла з поля зору, її присутність можна було встановити тільки при дотику. Через декілька хвилин статуя знову з’явилася на очах у всіх, неначе виринувши із туману». Отже, передбачення або пам’ять фольклору знову входять до життя. Так само точно, як уже летять залізні птиці, і перевозять людей залізні змії, і оглушливо звучить слово по всьому світу, подібно входять до життя і невидимки. Можна собі уявити, які трансформації побуту створюють усі ці новітні відкриття. Ще нещодавно розповідалося, як якийсь пан пожартував над своєю доброю знайомою. Переїхавши до нового будинку, він побачив у протилежному вікні свою знайому, яка щойно встала з ліжка. У тій же кімнаті знаходився і телефон. Жартівник подзвонив їй по телефону і серед розмови згадав їй про успіхи телевізії. Знайома його засумнівалася. Коли ж він став їй описувати її нічне вбрання і всякі інші подробиці, то співрозмовниця з жахом кинула трубку. Цей жарт інакшим чином днями повідомлявся у газетах, коли, почувши про успіхи телевізії, деякі мешканці Лондона серйозно занепокоїлися про недоторканість їхнього будинку. Працівникам телебачення довелося пояснювати, що з цього боку небезпеки немає. Інакше кажучи, цієї хвилини небезпеки немає, бо, вступивши в область невидимок, можна припустити будь-які наслідки невидимості. Важливо встановити принцип. Згадаємо примітивний дагеротип [1]і сучасні нам успіхи фотографії. Адже досі в деяких країнах, наприклад, ще не знають простого застосування фотостату[2] замість копій документів, які легко підробити. Зате в деяких судах фотостат вже вважається документом. Або згадаємо примітивну залізницю, зразок якої виставлений на Гранд-Централь у Нью-Йорку. Адже вона не має нічого спільного із теперішніми досягненнями. Отже, якщо принцип невидимки знайдено, то з нього можуть втілитися у життя самі приголомшливіші удосконалення. Відгороджуватися від таких механічних досягнень не можна, адже вони все одно можуть так чи інакше проникнути у життя. Значить, потрібно подивитися, якими ж іншими природними засобами можна досягати рівноваги. Згадаємо знову про те саме – про природні благодатні властивості духу людського. Якщо собака чує невидимок, то у скільки ж разів більше може усе це знати насторожений дух людський? І як природно може приходити це знання. Спершу воно буде несвідомим відчуттям, потім перейде в усвідомлене відчуття, а від нього вже розвивається і певне чуттєве знання. Тоді всякі механічні невидимки будуть прозріватися. Та й увесь побут зміниться, але тільки у кращу, у вищу сторону. Коли ви читаєте праці синайських і багатьох інших відлюдників та печерників – скільки у них відмічено високого, полум’яного знання! Вони щедро розкинули у своїх заповідних повчаннях життєві основи. Проходять віки, змінюються способи вираження, але істина залишається непорушною. Усе викладене про так звану «розумну роботу», про «сердечну молитву», так відмічене у «Добротолюбії», послідовники чого зізнаються у тому, що вони не цілком усвідомлюють, де знаходиться серце. Від цього непорозуміння беруть початок всілякі розлади. Але великі старці, пустельники і печерники безпомилково знали, де серце, як звертатися до нього і як викликати його благодатну дію. Яке чудесне слово Благодать. Перед цими високими природними шляхами всякі механічні промені є і бідно обмеженими, і недосягаючими. Але для тих, хто не хоче знати про більше, і це менше вже буде початком шляху. Якщо хтось писав про це до однієї країни, він, ймовірно, відчує потребу написати і в багато інших. На різних мовах, інакше кажучи у різних побудовах думки, люди все-таки спрямовуються до співзвуччя епохи. Значить, усі, хто чує про це співзвуччя, вони зобов’язані створювати із нього істинну благозвучність. Повчально бачити, що дуже важливе досягнення відбувається не в одному якому-небудь народі, не в одній країні, а іноді в найнесподіваніших. У якихось світових контурах спрямовується думка. Там, де через незнання або по убогості люди цураються шляхів високодуховних, там появляються, як найменші, шляхи механічні. Але і ці шляхи ведуть все-таки по шляху тих же досягнень. А духовні брами так потрібні. Так багато що нагадує про цей неминучий шлях. Найдивніші захворювання останнього часу. Усі ці якісь ніби опіки організму, усі ці самоотруєння газоліном і різними іншими речовинами і необачно викликаними енергіями – адже усе це стукається. Читаємо: «Сто років тому, у червні 1835 року, барон де Морог, член верховної землеробської ради, прочитав у французькій академії наук доповідь про безробіття і соціальні лиха, якими погрожує Франції і всьому світові введення у промисловість усе нових і нових машин». Паризькі газети витягнули із архівів академії цю пророчу працю і друкують із неї уривки, воістину цікаві: «Всяка машина, – писав де Морог у своїй доповіді, – замінює людську працю, і тому кожне нове удосконалення робить у промисловості зайвою роботу якоїсь кількості людей. Зважаючи, що робітники звикли вільно заробляти кошти для існування і що у них, здебільшого, немає заощаджень, легко уявити собі роздратування, яке поступово викличе у трудових масах машинізація промисловості». Доповідач передбачає, що, «незважаючи на поліпшення технічного боку виробництва, матеріальне становище робітників погіршуватиметься», звідки «небезпека моральна, соціальна і політична». Доповідь де Морога справила на академію таке сильне враження, що вона відправила королю – у 1835 році – спеціальну записку про необхідність регулювати машинізацію виробництва. Ця записка не отримала впровадження». І ось іншими шляхами люди знову приходять до міркувань про врегулювання механічних досягнень. Це вже буде не крик проти машин, не неосвічене бурчання проти удосконалень, а заклик про правильну співмірність. Адже стільки колишніх невидимок стало видимками, і зате багато давно побачених видінь зробилися невидимками. Грубе поводження із невидимими енергіями може викликати незліченні лиха. Скільки ж істинного знання потрібно, щоб усі мільйони безробітних знайшли корисне і радісне застосування, як заповідано Життям. Якщо шапка-невидимка може щось приховати, то Дух людський може відкрити Істину в усій її пишноті. 11 березня 1935 р. Пекін. |