Девассарі Абунту
Стоїть в пустелі чорний камінь, повний синього вогню. І ніхто не знає про Девассарі Абунту.Так співають про Девассарі Абунту. Знала Абунту, що сказав Будда про жінок Ананде, і відходила вона від чоловіків, а тим самим і від дружин, адже де чоловіки, там і дружини. І ходила Абунту долинами Рамни і Соккі[1] і лише за темряви приходила до храму. І навіть жерці мало бачили і знали її. Так і не набула досвіду Абунту в словах Будди. Та ось стався землетрус. Усі люди побігли, а жерці наговорили, що боги розгнівалися. І поховалися усі в погребах і печерах, і став землетрус ще сильнішим, і всіх було задавлено. І справді, удари в землі були жахливі. Гори двигтіли. Стіни будівель посипалися і навіть найміцніші розвалилися. Дерева обламувалися та ще й ріки побігли по нових місцях. Одна тільки Девассарі Абунту залишилася в будинку і не боялася того, що мало статися. Вона знала, що вічному Богу гнів недоступний, і усе має бути так, як воно і є. І залишилася Девассарі Абунту в порожньому місці, наодинці. Люди не прийшли більше в ті місця. Звірі не всі повернулися. Тільки птиці прилетіли до старих гнізд. Навчилася розуміти птиць Девассарі Абунту. І пішла вона в тому ж вбранні, в якому входила, в долину, без ліку часу, не знаючи місця, де живе вона. Вранці до старого храму прилітали до неї птиці і розповідали їй різне: про померлих людей, частки яких носилися в повітрі. І знала Абунту багато чого цікавого, завершеного смертю, те, чого не знали люди. Якщо сонце світило дуже жарко, літали над Девассарі білі пави, і хвости їхні виблискували, і відкидали тінь, і трепетом наганяли прохолоду. Страхітливі для інших, грифи і целебіси[2] вночі сиділи навколо сплячої й охороняли її. Золоті фазани несли лісові плоди і смачне коріння. Тільки не знаємо, чи служили Абунту й інші птиці – усі птиці. І Девассарі Абунту не мала потреби в людях. Усе заміняло їй людей: і птиці, й каміння, і трави, і всі проміжки життя. Самотньою вона не була. І ось послухайте дивовижне: Абунту не змінилася тілом, і вдача її лишалася все такою ж. Гніву в ній не було; вона жила і не підупадала. Тільки вранці-рано прилетіли до Девассарі кращі птиці і сказали їй, що вже достатньо прожила вона, і час прийшов для неї помирати. І пішла Абунту шукати камінь смерті. І ось приходить в пустелю, і лежить там багато каменів, темних. І ходила поміж них Абунту, і просила їх прийняти її тіло. І вклонилася до землі. І так залишилася в поклоні, і стала каменем. Стоїть в пустелі чорний камінь, повний синього вогню. І ніхто не знає про Девассарі Абунту.
|